Розділ «ВСТУП»

Зміст пропонованої монографії зумовлено пошуком відповіді на такі питання.

Питання перше: що таке правосуддя і яка його філософія?

Початково з’ясуймо окремі концептуальні засади пропонованого філософсько-правового аналізу (детальніше категорійно-понятійний апарат викладено окремо).

«Правосуддя» концептуально розглядається як ідея, зокрема поняття (тобто форма мислення, думка), зміст якого формують ознаки, які позначатимуться нами як смисли. Смисл розуміється як особливий зміст, що відображає сутність (чи сутності) явища дійсності, позначуваного цим терміном. Відтак поняття правосуддя - це водночас спосіб розуміння і абстрактного уявлення про те, що є і яким повинно бути правосуддя. Тобто, правосуддя розглядається нами як ідея, поняття та водночас його здійснення.

Ідея правосуддя, як зазначалося, конкретизується в смислах. Належне здійснення правосуддя (в даному випадку, це те, що відображається певним смислом правосуддя), передовсім, передбачає з’ясування його змісту. Ідея ж правосуддя, як пропонується в дослідженні, складається з одного або кількох смислів. Від того, чи реалізовано (втілено, здійснено) цей смисл (смисли) й залежатиме, чи здійснено правосуддя в відповідному розумінні ідеї. Так, якщо визнати, що смисл ідеї правосуддя - це справедливість, то (така ідея) правосуддя вважатиметься здійсненою лише за умови здійснення справедливості (тобто, того, що уявляється цим поняттям). Якщо ж визнати, що смисл ідеї правосуддя - це судовий захист права, то (такий смисл) правосуддя є здійсненим за умови захисту в суді порушеного права.

Додамо, що смисл правосуддя у дії відображається поняттям мети правосуддя.

Пропонований підхід варто розглядати як конструктивно, так і критично Критика пропонованого підходу може стосуватися тієї обставини, що смисл правосуддя є, чи може, бути різним і відносним. Правосуддю може приписуватися різний смисл, який може суперечити іншим смислам. Наприклад, засудження до смертної кари може вважатися здійсненням ідеї правосуддя; однак, якщо засуджено невинувату особу, то ідея правосуддя не може вважатися здійсненою, оскільки це б суперечило смислу справедливості (йдеться про неадекватність чи безпідставність покарання).

Тому в кожному випадку слід з’ясовувати, що саме мається на увазі під явищем, позначуваним як «правосуддя», подібно до того, як потрібно з’ясовувати те саме щодо смислу поняття «право».

У цьому зв’язку постає наступне - друге - питання: як здійснюється правосуддя?

Як зазначалося, правосуддя вважається здійсненним залежно від того, чи здійснено його смисл. У даному ж дослідженні правосуддя розглядається, з-поміж іншого, але переважно, як судове здійснення ідеї права. Водночас, поряд із поняттям змісту (смислу) правосуддя, вирізняється й поняття «форми здійснення правосуддя», поширено позначуваного терміном судочинство. Відтак, поняття форми та змісту (певного смислу) й формують єдине поняття правосуддя.

Судове здійснення ідеї права структурно передбачає наявність таких необхідних головних формальних її елементів, як суб’єкт(и) - суд як орган, суддів та інших осіб, які беруть участь здійсненні правосуддя; об’єкт - судові справи, які охоплюють правові обставини (факти) та правові питання; право як предмет - те, що здійснюється та застосовується в судах для вирішення справ (зокрема, але не тільки, матеріальне право) і регламентує їх вирішення (процесуальне право); а також метод здійснення правосуддя: способи застосування та тлумачення права - матеріального і процесуального (закону, судових прецедентів, інших джерел права).

Здійснення правосуддя залежить й від інших правових і неправових чинників. Зокрема, йдеться про конкретно-історичні умови, в яких функціонують суди та здійснюють судочинство судді. Ще одним істотним чинником є сутнісні характеристики осіб, які безпосередньо здійснюють правосуддя. Звідси й одна з гіпотез дослідження про те, що можливою гарантією здійснення правосуддя є особистість. Особистісний аспект здійснення правосуддя кульмінує в особистісній філософії здійснення правосуддя, що теж розкривається в монографії. Крім того, саме правосуддя може розглядатися як діяльнісна філософія правосуддя.

Варто звернути увагу й на такий дослідницький аспект: розмежування специфіки дослідження в межах філософії та теорії права. Якщо осмислення позитивного права з позицій теорії права виявляє закономірності функціонування чинного права (в нашому випадку щодо здійснення правосуддя), виявляючи його таким, яким воно є, то осмислення позитивного права з позицій філософії права - таким, яким воно повинно бути.

У сукупності можливе осмислення ідеї правосуддя як поняття та його здійснення. Так, правосуддя постає як ідея: поняття та дійсність, що конкретизується у смислах. Зрештою, як зазначалося, саме правосуддя постає як філософія правосуддя - теоретична філософія права та практична судова діяльність. Разом (втілювані, наприклад, суддею) вони й сприяють перетворенню можливого в дійсне. Таким чином філософія правосуддя охоплює філософію права як форму теоретичного осмислення права в правосудді та філософію спеціальної юридичної діяльності, яку можна назвати судовою філософією права.

Окреслимо й нинішню актуальність теми дослідження. Остання зумовлена її соціальним і наукознавчим значенням.

По-перше, філософсько-правове осмислення правосуддя є актуальним у контекстах творення права, держави і громадянського суспільства в сучасній Україні, де правосуддя проходить становлення як форма здійснення судової влади, інститут держави та громадянського суспільства. У зв’язку з цим, філософія правосуддя постає як тема прикладна, що має не лише теоретичне, але й практичне значення (об’єктивується у формі судової політики як прикладної філософії правосуддя).

По-друге, тема та її дослідження має наукову значущість із огляду на розвиток філософії правосуддя не лише як напряму філософії права[1], а й як її прикладного напряму. Іншими словами, йдеться не лише про дослідження, наприклад, ідеї права, але й про її здійснення, зокрема, в даному дослідженні - судового.

Філософсько-правове осмислення правосуддя в даному дослідженні водночас охоплює виміри сущого та належного, дійсного та бажаного. Правосуддя постає як одна з форм здійснення ідеї права, динамічний процес, який супроводжується появою нових правових смислів як особливого змісту права. Ці правові смисли «оживають», здійснюються у судовому право- застосуванні, правотворенні. Це відповідає ідеї про те, що «саме в суді право існує в усій його повноті» (C. Максимов). Філософія права втілюється за допомогою та в новій формі - філософії правосуддя, а сама філософія права набуває характеру прикладної.

Пропоноване дослідження пов’язане з науковими планами. Дисертацію виконано в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, де автор з 2000 року проводить філософсько-правові дослідження в межах філософії права як окремої спеціальності (12.00.12). Однією з рис філософсько-правових досліджень, які проводяться в Інституті, на думку автора, є їхній прикладний характер, спрямований на розвиток правової реальності в Україні.