Розділ «4. ФІЛОСОФІЯ ПРАВОСУДДЯ ЯК ЄДНІСТЬ МНОЖИННОСТІ СМИСЛІВ»

По-друге, процесуальне законодавство України передбачає можливість викладу суддею окремої думки. Водночас доцільно закріпити законодавчо можливість для судді долучати до рішення, окрім окремої думки, що співпадає з думкою більшості, й особливу думку, що не співпадає з обґрунтуванням (мотивуванням) рішення чи його резолютивною частиною. Це відповідатиме принципу індивідуальної відповідальності судді в колегіальному вирішенні справи. В зв’язку з цим «розголошення висловлюваних у нарадчій кімнаті міркувань», які зафіксовані в окремих чи особливих думках, не доцільно регламентувати як порушення таємниці нарадчої кімнати. Доцільно законодавчо запровадити обов’язковість зазначення числа (кількості) суддів (народних засідателів, присяжних), які склали більшість у прийнятті судового рішення колегіально (проголосували «за» чи «проти» рішення). Це підкреслить публічність судового розгляду, виявить і зафіксує суперечності щодо застосування матеріального права.

Висновки. Вирішальний (резолютивний) смисл правосуддя, як один із смислів правосуддя, полягає у судовому вирішення правового спору як формалізованого конфлікту. Суд, здійснюючи розгляд і вирішення спору, стає «регулюючою формою конфлікту», що змінює насилля мовним дискурсом. Об’єктом зазначеного смислу правосуддя є спір як формалізований конфлікт, юридизований та оформлений в судову справу. Конфлікт, як зіткнення поглядів, інтересів, позицій, що супроводжується конфронтацією, суперництвом, конкуренцією чи протиборством його учасників, переростає в правовий конфлікт, закладаючи основу правовому конфлікту (в українському правознавстві зустрічається розрізнення правових, більш ширше поняття, і юридичних конфліктів, як вужчого поняття). Правовий конфлікт переростає в правовий спір, який може бути судовими та позасудовими. Судові спори є об’єктом, а судові справи - безпосереднім предметом діяльності зі здійсненні правосуддя за вирішального смислу правосуддя. Судове вирішення передбачає як рішення суду, так і інші способи вирішення спору, санкціонованого судом, як-от мирне судове чи позасудове врегулювання спору.

Перспективи подальшого дослідження вирішального смислу правосуддя пов’язані з дослідженням таких аспектів, як балансування інтересів, що лежать в основі конфлікту чи спору; суб’єкт (суб’єкти) спору та інтерсуб’єктивний зв'язок об’єкту та суб’єктів спору; право, тлумачення джерел права у розгляді та вирішенні спору, принципи та підходи до вирішення спорів.

* *

Зазначений перелік смислів правосуддя не єдино можливим. Так, міфологія, чи то як «наука про архаїчні уявлення про світ», чи то як оповіді та перекази, є яскравим відображенням явищ, що передаються смисли правосуддя[555]. З-поміж смислів правосуддя можна виокремити й інші, як наприклад, «правореалізаційний смисл» (правосуддя як судова правореалізація, правозастосування); «балансуючий смисл» (правосуддя як судове балансування)[556]; «антропологічний смисл» (правосуддя як судова антропологія); ідеологічний[557] (правосуддя як ідеологічний інструмент), виховний та запобіжний (попередження правопорушень)[558] тощо. Таким чином ідеї правосуддя властива смислова множинність.