Розділ 3 КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ І СУЧАСНА НЕКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

3.1. Філософські погляди І. Канта, Г. Гегеля, Л. Фейербаха.

3.2. Діалектичний, матеріалізм і матеріалістичне розуміння історії суспільства у марксистській філософії.

3.3. Світова філософська панорама у XXI ст.

Ключові поняття. Класична філософія. Гносеологія. Раціоналізм. Емпіризм. Діалектична логіка. Метафізичний матеріалізм. Діалектика. Діалектичний матеріалізм. Історичний матеріалізм. Некласична філософія. Ірраціоналізм. Постмодернізм. Агностицизм. Несвідоме. Релігія. Антропологізм.

Короткий зміст розділу. У середині XX ст. у філософському плюралізмі вчень сформувалась стабільна і досить впливова позиція протиставлення класичних і некласичних його напрямів, течій і шкіл. Класичними прийнято називати неокантіанство, неогегельянство, неопозитивізм, неотомізм, структуралізм, аналітичну філософію, марксистську філософію та інших спадкоємців того духовного перевороту, початок якому був обумовлений гуманізмом Відродження і німецькою філософською класикою. їхній конгломерат, іноді досить суперечливий, не був позбавлений раціоналістичної і наукової спільності. Всі вони стверджують культ людського розуму як ідейної основи і стимулу перебудови суспільства на ідеалах Свободи, Рівності і Братства, знання і раціональне пізнання оголошують головним засобом у вирішенні всіх проблем людини і людства, філософським покликанням вважають роздуми про буття світу, людини і суспільства, про методи пізнання, всезагальні принципи і норми моралі, про людину, її сутність, шляхи і засоби створення загальнолюдської ціннісної системи практики, науки і культури. Свій початок філософська класика бере від німецької філософії другої половини XVIII — першої половини XIX ст. і марксистської філософії.

3.1. Філософські погляди І. Канта, Г. Гегеля, Л. Фейербаха

3.2. Діалектичний матеріалізм і матеріалістичне розуміння історії суспільства у марксистській філософії

Спадкоємицею німецької класичної філософії і багатьох інших європейських філософських шкіл, починаючи з мудреців Стародавньої Греції і закінчуючи мислителями кінця XVIII — початку XIX ст., є марксистська філософія. її основу утворили дослідження фундаментальних філософських проблем, які концентруються навколо ставлення людини до світу і відношення світу до людини, відносин людей між собою і сутності людини взагалі. Однак творці цієї філософії поставили за мету теоретично обґрунтувати неминучість визволення поневоленого людства і здійснили спробу реалізувати її на рівні історичного підходу до інтерпретації дійсності. Такий підхід, а також змістова єдність філософських ідей з політико — економічними і соціальними аспектами світогляду, органічний синтез матеріалізму і діалектики, поширення матеріалістичної діалектики на пізнання суспільства та філософських закономірностей, чітко виражена партійність зумовлюють принципові відмінності марксистської філософії від інших філософських вчень. Вона, разом з економічним та соціально-політичним вченням, становить ідеологічну систему, яка називається марксизмом. Створили її К. Маркс та Ф. Енгельс.

Карл Генріх Маркс (1818—1883) народився в місті Трірі (Німеччина) у сім'ї адвоката. Навчався на юридичному факультеті Боннського (1835—1836) і Берлінського (1836—1841) університетів, де вивчав, головним чином, філософію та історію. Після знайомства з гегелівською філософією приєднався до младогегельянців, які представляли радикальне крило гегелівської філософської школи.

Улітку 1844 р. в "Економічно-філософських рукописах" К. Маркс спробував розробити засобами філософського аналізу цілісний світогляд, здійснити синтез економічного, філософського і соціально-політичного підходів до вивчення людини і суспільства. Головне в цій праці — ідеї відчуження людини в суспільстві й подолання цього відчуження в історичній перспективі.

Категорія "відчуження" у філософії та економічній теорії відображає соціальний процес, який характеризується перетворенням діяльності людини та її результатів на панівну над нею самостійну силу, а особистості — на об'єкт експлуатації та маніпулювання, стихійністю суспільного розвитку, відсутністю контролю за умовами, засобами і продуктами праці, пануванням матеріалізованої праці над працею живою. Вперше цю категорію опрацювали у своїх творах теоретики "суспільного договору" — Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, а також Г. Гегель, Л. Фейербах та ін.

К. Маркс звернув увагу на суперечливий характер праці, яка може принести людині і задоволення, і страждання. Залежить це не стільки від змісту праці, скільки від сукупності суспільних відносин, у яких вона здійснюється. Відчуженою праця стає лише тоді, коли засоби виробництва не належать робітникові, продукт праці є власністю господаря цих засобів, а в процесі праці сам робітник належить власникові засобів виробництва. У цих умовах праця протистоїть людині як ворожа сила, робітник у ній не утверджує себе, а заперечує, почувається не щасливим, а нещасним, не вільно розвиває свою фізичну і духовну енергію, а виснажує свою фізичну природу і руйнує свої духовні сили.

За Марксом, за відчуженням праці неминуче настає політичне, духовне і соціальне відчуження, тобто обезлюднення людини, основні причини якого він вбачав у пануванні приватної власності, у потворному суспільному поділі праці, що доводить людину до стану функції в стихійному характері суспільного руху. Ці та інші положення К. Маркс пізніше поглиблено дослідив у головній праці — "Капіталі". Не всі вони витримали перевірку часом, однак поєднання в "Рукописах" реального підходу до конкретної дійсності з осягненням далеких горизонтів суспільного розвитку пояснює неослабний до них інтерес.

Наприкінці серпня 1844 р. у Парижі відбулася зустріч Маркса з Фрідріхом Енгельсом (1820—1895), під час якої виявилась цілковита єдність їх поглядів. З того часу розпочалася їх справжня дружба і майже 40-літня співпраця. Першим її плодом стала книга "Святе сімейство" (1845). Пізніше з'явилася "Німецька ідеологія" (1845—1846). У цих працях вони сформулювали ідею, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, вказали на основну роль способу виробництва в житті суспільства, на історичну змінність суспільного устрою, яка підготовлена зміною способів виробництва. Слід підкреслити принципові відмінності цих та інших робіт Маркса й Енгельса. Перша з них полягає в критичній спрямованості аналізу філософської спадщини. Автори критично подолали ідеалізм Гегеля й антропологічний матеріалізм Фейербаха, зберігаючи раціональні аспекти їхньої філософії. Друга відмінність — послідовність, тобто розвиток, уточнення, обґрунтування в наступних працях ідей та положень, висловлених чи зазначених у попередніх працях.

Основний зміст "Святого сімейства" — критика суб'єктивного ідеалізму младогегельянців і, зрештою, гегелівського ідеалізму та ідеалізму взагалі, але водночас і розроблення матеріалістичної діалектики: закону єдності і боротьби протилежностей, співвідношення одиничного і загального та ін. У праці розвинені також ідеї "Економічно-філософських рукописів 1844 року" про визначальну роль у житті суспільства матеріального виробництва, про відчуження, і розроблені нові — про роль народних мас і особистостей в історії, про виробничі відносини, про історію як діяльність людини, що має певну мсту, та ін. У "Німецькій ідеології" К. Маркс і Ф. Енгельс знову звернулись до критики ідеалізму младогегельянців, але вже у зв'язку з розробленням, головним чипом, концепції матеріалістичного розуміння історії. У праці вперше визначаються передумови такого розуміння. Основою історії є люди, їх діяльність і матеріальні умови життя. Діяльність людини має дві сторони — виробництво (ставлення людей до природи) і спілкування (ставлення людей одне до одного); виробництво і спілкування взаємозумовлюються, але визначальним є виробництво. Подальший аналіз цієї взаємодії привів їх, уперше в історії філософської думки, до діалектики продуктивних сил і виробничих відносин. Вона, у свою чергу, стала основою аналізу загальної структури суспільства: продуктивних сил, виробничих та інших суспільних відносин, політичної і юридичної надбудови, форм суспільної свідомості, а також загальної закономірності її історичного розвитку.

У "Німецькій ідеології" К. Маркс і Ф. Енгельс почали розроблення вчення про суспільні формації. У цій праці вони відрізняли їх за історичними домінантними формами власності: первіснообщинна — антична феодальна — буржуазна — комуністична. У процесі становлення і розвитку буржуазної форми приватної власності вони розрізняли фази ремесла, мануфактури і великої промисловості. Висновком з цього дослідження стало обґрунтування неминучості пролетарської, комуністичної революції як результату розвитку суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами буржуазного суспільства.

1845 р. К. Маркс написав "Тези про Фейербаха", головна ідея яких — вирішальна роль матеріальної практики в житті суспільства. Практика аналізується також як початковий пункт, основа, критерій істини і мета пізнання. В одинадцятій тезі Маркс сформулював одну з головних відмінностей свого світогляду від попереднього: "Філософи лише по-різному пояснювали світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його".

Безпосереднім теоретичним джерелом марксистської філософії була німецька класична філософія. її критичне перероблення і подальший розвиток закінчилися створенням Марксом і Енгельсом діалектичного матеріалізму. Ця філософія розглядає єдність світу не в його бутті, а в його матеріальності; розглядає рух як форму існування матерії, свідомість — як властивість особливої матерії, якою є головний мозок людини. Діалектику вона визначає як науку про загальні закони руху зовнішнього світу і людського мислення. Розвиток розглядається як рух, але такий, що нібито повторює пройдені вже етапи, але повторює їх інакше, на вищій базі ("заперечення заперечення"), по спіралі, а не по прямій лінії, як рух стрибкоподібний, з перервами поступовості, перетвореннями кількості на якість, внутрішніми імпульсами, що задані суперечністю, зіткненнями різних сил і тенденцій, які діють на певне тіло, чи в межах певного явища, чи всередині певного суспільства; взаємозалежність і нерозривний зв'язок усіх складових кожного явища, зв'язок, що дає єдиний, закономірний світовий процес руху тощо. Для діалектичної філософії немає нічого раз і назавжди установленого і безумовного; у всьому вона вбачає безперервний процес виникнення і знищення, нескінченного сходження від нижчого до вищого. Вона є відображенням цього процесу у свідомості. Матеріалістична діалектика — аналог дійсності, і тому функціонально є не лише теоретичною, а й істинно науковою методологічною основою пізнання і практичної діяльності. Матеріалістичну діалектику, систему її принципів, законів, категорій та ідей Маркс і Енгельс вперше застосували в дослідженні людини і суспільства, створивши історичний матеріалізм — науку про всезагальні закони розвитку суспільства. Людина— не лише продукт природи, як у Фейербаха, а головним чином ще й суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури, суть якої полягає в сукупності всіх суспільних відносин. Розвиток суспільства — природно-історичний процес зміни суспільно-економічних формацій, що відбувається за певними об'єктивними законами.

Марксистська філософія, зрештою, є відкрито партійною. Вона партійна і в тому розумінні, що претендує на роль методології і світогляду визвольного руху пролетаріату, і в тому, що є світоглядною і методологічною основою марксизму в цілому, і в тому, що вона — діалектичний та історичний матеріалізм.