Розділ 3 КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ І СУЧАСНА НЕКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

У класичному типі науки критерієм наукового пізнання є зосередженість уваги дослідника на характеристиках об'єкта за умови елімінації всього того, що пов'язано з суб'єктом. Некласичний тин науки враховує співвіднесеність характеристик об'єкта і засобів пізнання, що використовуються суб'єктом. Постнекласичний тип співвідносить знання про об'єкт не тільки із засобами, а й з цільовими настановами суб'єкта, який здійснює пізнавальний процес.

Постнекласична паука досліджує не лише складноорганізовані системи, а й надскладні системи, відкриті і здатні до самоорганізації. Об'єктом науки стають комплекси, невід'ємним компонентом яких є людина (глобально-екологічні, біотехнологічні, медико-біологічні і т. ін.). Увага науки переноситься з повторюваних і регулярних явищ па "відхилення" всіх видів, на побічні і невпорядковані явища, вивчення яких спонукає до винятково важливих висновків. На зміну таким постулатам класичної науки, як простота, стійкість, детермінованість, висуваються постулати складності, ймовірності, нестійкості. У результаті вивчення різних складпоорганізованих систем, здатних до самоорганізації (від фізики і біології до економіки і соціології), формується нове нелінійне мислення, нова "картина світу", основними характеристиками якої є нерівновага, нестійкість, необоротність. Разом з поняттями флуктуації, біфуркації і когерентності вони утворюють, по суті, нову базову модель світу і пізнання, дають науці нову мову.

Формування всього комплексу ідей нелінійності, ймовірності, хаосу та ін. відбувалося в 70—80-ті роки XX ст. одночасно в різних галузях як природничо-наукового, так і соціогуманітарного знання. Це пов'язано з розвитком міждисциплінарних досліджень утворення впорядкованих структур, теорії самоорганізації — синергетики Г. Хакена (Німеччина), теорії дисипативних структур І. Пригожина (Бельгія), теорії катастроф Т. Рене (Франція) та ін. Предмет теорії самоорганізації (синергетики) — складні системи в умовах нестійкої рівноваги і їх самоорганізація поблизу точок біфуркації, де малий вплив виявляється значним і непередбачуваним за своїми наслідками для поведінки системи в цілому. Об'єкт — не те, що існує, а те, що виникає.

Згідно з синергетикою, у світі немає універсальних законів, які уможливлювали б його пізнання в класичному розумінні. Це означає деонтологізацію знання, посилення ролі суб'єкта у процесі пізнання, що саме й може бути інтерпретоване як заперечення реальності об'єкта. Ускладнюється питання про критерії реальності, демаркації між реальним і вигаданим, постає питання про поліонтологічність буття. Отже, синергетика здійснює радикальну переоцінку цінностей. Boнa претендує па перегляд онтології світу, лінійної моделі прогресу, кумулятивної моделі знання.

Проблему кореляції постмодернізму і сучасної науки поставив Ж. Ліотар. Сьогодні вже очевидне існування паралелей між постнекласичною наукою з її невизначеністю, неповнотою, неверифікованістю і методологічними установками постмодернізму. Якщо "модерний" світ, у тому числі соціальний, характеризується категоріями детермінізму, універсальності, визначеності та спрямованості розвитку, то постмодерністська соціальна теорія використовує категорії невизначеності, нелінійності, багатоваріантності. У ній відбувається примирення з плюралістичною природою світу та її неминучим наслідком — амбівалентністю і випадковістю людського існування.

Отже, розвиток сучасної науки, проведення міждисциплінарних досліджень, формування певних теорій висунули на перший план проблеми, вирішити які методами і засобами класичної науки неможливо.

Необхідні нетрадиційні підходи. У їх реалізації є місце і для постмодернізму, якими б суперечливими та екстравагантними на перший погляд не здавалися його ідеї, підходи і пропозиції.

Філософська тенденція в постмодернізмі — факт, що відбувся. Вона виражає умонастрої тієї частини суспільства, яка критичне ставлення до світу людського буття поєднує а творчим пошуком альтернативних рішень. Філософія була і є найбільш повною відповіддю па виклики часу. В її числених напрямах, течіях, школах і тенденціях завжди містяться зерна абсолютної істини. Знайти, дослідити і показати шляхи їх практичного використання — актуальне, почесне і життєво необхідне завдання філософії. Філософська тенденція постмодернізму не може бути тут винятком.