Розділ 4 ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА В УКРАЇНІ

4.1. Філософська думка в Україні періоду Київської Русі та феодальної роздробленості.

4.2. Реформаційна та філософсько-гуманістична думка в Україні XVI—XVIIIст.

4.3. Професійна філософія в Україні XIX—XXI ст.

Ключові поняття. Гуманізм. Революційний демократизм. Єресі. Діалектика. Ісихазм. Матеріалізм. Братства. Соціалістична утопія. Макрокосм. Ревізіонізм. Мікрокосм. Націоналізм. Біблія. Патріотизм. Синопсис. Національна ідея.

Короткий зміст розділу. Комплексне дослідження історії розвитку філософської думки в Україні бере початок на межі XIX—XX ст. Пріоритетні в ньому системний і культурологічний підходи, за допомогою яких з часом сформувалися як мінімум три погляди на історико-філософський процес у країні. Один з них належить відомому філософу, історику, філологу, слов'янознавцю Д.І. Чижевському (1894—1977). У працях "Філософія на Україні" (1926) і "Нариси з історії філософії на Україні" (1931) він оголосив суверенним суб'єктом філософії націю. Інша філософія —марксистсько-ленінська, —вважала таким суб'єктом робітничий клас. Основою третього погляду було протиставлення матеріалістичного та ідеалістичного філософських напрямів: матеріалістичне однозначно оцінювалося як позитивне, прогресивне, наукове" ідеалістичне — негативне, ненаукове і навіть вороже людям.

Всі ці позиції сьогодні видаються однобічними, але взаємопов'язаними і такими, що доповнюють одна одну. Філософія не може бути ні лише національною, ні лише класовою (інакше у світі було б стільки філософій, скільки є народностей, націй, суспільних класів і держав). Разом з тим людство не знає філософії, яка б не виражала потреби, інтереси, мсту, ідеали людей, отже, різних їх соціальних та етнічних спільнот. Історико-філософський прогрес завжди є рухом до об'єктивно іСТИННОГО знання і загальнолюдських цінностей, сукупність яких є сферою культури. Ступінь відповідності їм цінностей будь-якого народу є показником його цивілізованості.

Філософія — загальнолюдська цінність, однак її становлення, розвиток і функціонування у різні історичні епохи і в різних країнах специфічні. Щодо протиставлення матеріалізму та ідеалізму у філософії, то за межами вирішення її основного питання наукового сенсу воно не має. Філософські вчення оцінюються не за належністю їх творців до якогось напряму чи течії у філософії, а за реальним внеском у розвиток і вдосконалення духовності особистості та суспільства.

В історії української філософії виокремлюють три головні періоди:

1) філософія Київської Русі та періоду феодальної роздробленості (X — кінець XV ст.);

2) філософія XVI—XVIII ст.;

3) філософія XIX—XXI ст.

4.1. Філософська думка в Україні періоду Київської Русі та феодальної роздробленості

4.2. Реформаційна та філософсько-гуманістична думка в Україні XVI—XVIII ст.

Для духовного життя України XIII ст. характерною рисою є поява, поряд із церковно-богословськими, творів світського змісту, наприклад Галицько-Волинського літопису (завершується 1292 р.). У його центрі — гуманістичні ідеї служіння Вітчизні, захисту від ворогів, об'єднання українських земель, хоробрості, мужності, гідності, патріотизму героїв того часу, особливо Данила Галицького.

З 50—70-х років XIV ст. у культурному житті України почали поширюватися єретичні вчення і вільнодумство. Філософські ідеї єретиків полягали у сміливій світоглядній оцінці діяльності церковної ієрархії, ченців, думках про свободу волі, умовою реалізації якої вважали поширення освіти. Вони пропонували критичне ставлення до деяких православних догматів і церковних обрядів. Представники гуртка київських книжників — єретиків відкидали ідею Святої Трійці, стверджували, що Ісус Христос ще не народився, а той, хто видавав себе за нього, — просто людина, захищали віротерпимість. У своїй діяльності вопи широко використовували перекладні твори теологічно-філософського змісту. Особливу популярність мали: "Логіка Авіасафа" (у перекладі має ще назву "Київська логіка"), яка належала арабському філософу XI—XII ст. Аль-Газалі; "Промова Мойсея Єгиптянина" ("Логічний слонник"), "Арістотеліві врата", або "Тайная тайних", єврейського філософа XII ст. Мойсся Маймоиіда. Останній твір Д.І. Чижевський називав енциклопедією київських книжників. У ньому філософську проблематику було представлено питаннями онтологічного, гносеологічного та етичного плану, в основному з позицій арістотелізму; центральне місце відводилось обґрунтуванню добра, справедливості, простоти, поміркованості; засуджувалися заздрість, зло, скупість, пихатість.

Теоретичний рівень цих творів свідчить про істотне розширення кругозору київських інтелектуалів, яких вже не задовольняв спосіб практичного філософствування. Це був ґрунт для секуляризації філософії як незалежної від релігії галузі знання, формування професійної філософії.

Кінець XV — початок XVI ст. позначив межу нової епохи в історії філософії України. Розпочався гуманістичний період її розвитку, вершиною якого стала філософія професорів Києво-Могилянської академії і Григорія Сковороди.

Зачинателем українського гуманізму став Юрій Котермак (Дрогобич) (бл. 1450—1494). Найбільш відомими його працями є: "Прогностична оцінка поточного 1483 року", "Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року", "Трактат з шести розділів про затемнення" (1490), у яких він виклав свої погляди на людину, світ, історію, силу знання та людського розуму. Він доводив, що людина здатна пізнавати світ, і ця здатність зумовлюється наявністю в природі законів; стверджував, що історія не є реалізацією наперед визначеного Божого промислу, а постає людською драмою в дії, де головне місце належить силам безвідносно до велінь Бога, тобто підходив до вирішення проблем пізнання природи, з'ясування суті історії, держави, влади тощо зі світських, а не теологічних позицій.

Перший український поет — гуманіст, культурно-освітній діяч і філософ Павло Русин (бл. 1470—1517) у своїй творчості на перше місце ставив проблеми реального життя, формування особистості людини, її право на життя, свободу, істину, віру і красу. Людину слід цінувати за її розум, працьовитість, чесність, мужність, а не за багатство, титули і посади.