Розділ 6 ПІЗНАВАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Істина прихована на дні глибокої безодні.

Демокріт

6.1. Пізнавальний процес, його сутність і зміст.

6.2. Діалектичний шлях пізнання.

6.3. Методи, методологія та логіка наукового пізнання.

6.4. Творчість у пізнанні та діяльності і наукове передбачення.

Ключові поняття. Гносеологія. Пізнання. Чуттєве пізнання. Логічне пізнання. Відчуття. Сприйняття. Уявлення. Діалектичний стиль мислення. Поняття. Судження. Умовиводи. Істина. Метод. Методологія. Методика. Діалектика

Короткий зміст розділу. Поряд з онтологією система філософського знання включає ще і гносеологію, або епістемологію (грец. знання і слово, теорія пізнання), та методологію.

Гносеологія — це вчення про можливість пізнання людиною предметів і явищ дійсності, їх властивостей, зв'язків і відношень, про джерела, шляхи, методи, форми і закономірності пізнавального процесу. У науковій філософії вона виходить з визнання тієї принципової обставини, що пізнання є відображенням об'єктивної реальності, яка існує поза і незалежно від свідомості; що суб'єкт, який пізнає, — це соціально-природна істота, включена в об'єктивну реальність; що пізнання здійснюється за допомогою мозку — високоорганізованої матеріальної системи, — і передбачає вплив зовнішніх об'єктів на органи чуття людини; що процес пізнання є відображенням особливого типу, і для його пояснення необхідно використовувати весь арсенал діалектичних методологічних засобів. Гносеологія — філософська дисципліна, яка аналізує всезагальні основи пізнавального процесу, розглядає його результати як реальне та істинне знання.

6.1. Пізнавальний процес, його сутність і зміст

6.2. Діалектичний шлях пізнання

Людині властива діалектична єдність двох механізмів пізнання: чуттєвого і логічного. їх формування, функціонування і ефективність взаємодії завжди є підсумком розвитку пізнавальних здібностей індивідів і ступенем їх включеності в процес практичного використання та перетворення матеріальних об'єктів або соціальних інститутів. Чуттєве пізнання історично передує логічному (виокремлення розумової праці в особливий тип діяльності — порівняно пізній етап історії пізнання) і е початковим етапом будь-якого пізнавального процесу. Водночас логічне пізнання справляє на чуттєве пізнання істотний зворотний вплив у напрямі його удосконалення.

Кожний конкретний акт пізнання починається з живого споглядання" тобто взаємодії об'єктів і суб'єктів пізнавального процесу: об'єкти діють на органи чуття суб'єктів (зір, слух, смак, нюх, дотик) і викликають у їх свідомості свої ідеальні образи. Вони суб'єктивні, оскільки поза людською свідомістю і без неї не існують, але також об'єктивні за своїм джерелом і змістом. Вони завжди е суб'єктивними образами об'єктивного світу. Пізнання за допомогою органів чуття відбувається у формах відчуттів, сприймань і уявлень, можливих лише за безпосереднього контакту суб'єктів з об'єктами пізнання.

Відчуття — це ідеальні образи окремих властивостей, рис, ознак об'єктів (зорових, звукових, смакових тощо). Вони — найперша, елементарна форма образного відображення об'єктів, початок фіксування об'єктивної системи відносин, в яку реально вступає і реально включена конкретна людина. Без відчуття немає знань. Формування відчуттів — функція органів чуття людини. Крім органів чуття у людей немає інших засобів контакту з об'єктами зовнішнього для свідомості світу, без якого пізнання неможливе. Органи чуття людини — результат її тривалого історичного розвитку в процесі трудової діяльності. Людина здатна суттєво вдосконалювати можливості своїх відчуттів, у тому числі за допомогою різних технічних обладнань, приладів і технологій.

Разом з тим можливості органів чуття людини біологічно обмежені. Обмежені вони і гносеологічно. Відчуття однобічні. Будь-яке з них надає відомості лише про одну суттєву властивість об'єкта: або про колір (червоний, синій, голубий і т. ін.), або про вагу (важкий, легкий), або про смак (солоний, солодкий, гіркий іт. ін.) тощо. Водночас відчуття про об'єкт невідокремлювані одне від одного: зорові від слухових, ті й інші — від смакових, нюхових та ін. Однобічність відчуттів долається сприйняттями.

Сприйняття — цілісне відображення у свідомості людини предметів, явищ і подій у результаті безпосереднього впливу об'єктів реального світу на її органи чуття. Сприйняття виникають на базі відчуттів як результат спільної роботи кількох органів чуття. Це цілісні синтетичні образи зовнішніх предметів у сукупності їх властивостей, якостей, боків. Разом з відчуттями сприйняття забезпечують безпосередньо чуттєве орієнтування людини у навколишньому світі. Вони є не пасивним копіюванням миттєвої дії, а живою, творчою формою процесу пізнання.

Сприйняття формується у свідомості багаторазовою роботою її механізмів. Це дає можливість людині утримувати в пам'яті цілісний образ предмета, навіть якщо з ним немає безпосереднього контакту. Тоді виникає ще одна складніша форма чуттєвого пізнання — уявлення.

Уявлення — це чуттєвий образ об'єкта, який сприймався раніше або був створений продуктивною уявою; ніби чуттєве пригадування предмета чи явища, які в цей момент не діють на органи чуття людини, але діяли на них колись. Функціонально слід розрізняти уявлення пам'яті та уяву. Під пам'яттю слід розуміти здатність психіки людини тривалий час зберігати інформацію про події зовнішнього світу і реакції па неї організму та багаторазово вводити її у сферу свідомості і поведінки індивідів. Уява — фантазія, здатність людської психіки створювати уявлення і мисленні ситуації, які індивід ніколи не сприймав раніше.

Образ об'єкта, що зберігся в уявленнях пам'яті, актуалізується за сприйняття. Прикладами е уявлення про місця минулих туристичних походів, про першу любов та ін. В уявленні уяви можливі довільні образи (русалка, кентавр, мінотавр) і фантастично-реальні (ідеальні політики, менеджери, підприємці або ідеальний спосіб життя, ідеальна держава, ідеальна економіка та ін.).