Розділ 3 КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ І СУЧАСНА НЕКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

Вища фаза комуністичного суспільства — власне комунізм. Він стане реальністю лише тоді, коли "...зникне підкорення людини поділу праці, що пригноблює її; коли зникне разом з цим протилежність розумової і фізичної праці; коли праця перестане бути лише засобом для життя, а стане першою потребою життя; коли разом зі всебічним розвитком індивідів зростуть продуктивні сили, і всі джерела суспільного ба гатства поллються повним потоком, лише тоді буде можливо повністю подолати вузький горизонт буржуазного права, і суспільство буде спроможним написати на своєму прапорі: "Кожний за здібностями, кожному за потребою!".

Після смерті К. Маркса, Ф. Енгельс змушений був припинити власні теоретичні дослідження і приділити головну увагу завершенню написання "Капіталу" Маркса, перевиданню багатьох його і своїх творів. В останній період свого життя він написав кілька великих теоретичних творів, зокрема книгу "Походження сім'ї, приватної власності і держави" (1884).

Марксистська філософія з моменту виникнення і дотепер сприймалась і сприймається в суспільстві неоднозначно. Відомо, що К. Маркс і Ф. Енгельс створили філософію, основні ідеї якої можна висловити такими постулатами і висновками.

• По-перше, у марксистській філософії вперше представлено дійсний об'єкт філософії: природа і сутність людини, природа і сутність світу, взаємовідносини в системі "Людина — Світ".

• По-друге, К. Маркс і Ф. Енгельс створили діалектико — матеріалістичну філософію. Водночас вони ретельно досліджували попередні філософські теорії. Результатом став синтез метафізичного матеріалізму та ідеалістичної діалектики в діалектичному матеріалізмі. Марксистська філософія виникла як пряме і безпосереднє продовження філософських вчень минулого, особливо Г. Гегеля і Л. Фейербаха.

• По-третє, марксистська філософія вперше стала не лише теоретичним світоглядом, а й методологічною основою наукового пізнання і практичної дії. У розроблених і розвинутих К. Марксом і Ф. Енгельсом принципах, законах, категоріях, елементах і методах матеріалістичної діалектики втілені найзначніші досягнення попередньої філософської думки і містяться необмежені евристичні можливості на перспективу в різних її вимірах.

• По-четверте, К. Маркс і Ф. Енгельс поширили діалектичний матеріалізм на пізнання людського суспільства, що дало їм можливість відкрити матеріалістичне розуміння історії, створити вчення про суспільно-економічні формації, вивчати розвиток суспільства як природно-історичний, закономірний процес, у якому можливі й наукове управління, і наукове передбачення та прогнозування; розробити реальне співвідношення між історичною необхідністю і свободою, історичним детермінізмом і суб'єктивним фактором, економікою і політикою, економікою, політикою та ідеологією тощо.

• По-п'яте, К. Маркс і Ф. Енгельс вперше здійснили діалектико — матеріалістичний аналіз досягнень сучасного їм природознавства, заклали основи нового філософського знання— філософських питань природничих наук, створили методологію науки, застосування якої сприяє і сучасним великим науковим відкриттям. Ця теза визнається самими природознавцями. Добре відома думка А. Ейнштейна про те, що знання діалектики та методології сьогодні фізику необхідні не менше, ніж володіння змістом теоретичних проблем за своїм фахом.

Однак ці та інші досягнення марксистської філософії не дають жодних підстав для абсолютизації її ролі і значення, оголошення її' найбільш досконалим вченням, вершиною усієї філософської думки. Проти таких оцінок повстає сама суть цієї філософії — діалектичний матеріалізм, оскільки для діалектичної філософії немає нічого постійного, застиглого, незмінного, раз і назавжди даного. Переважання їх у недавній історії було зумовлено діяльністю тоталітарних командно-адміністративних політичних систем у колишньому СРСР та деяких інших країнах, що дозволяли лише такі думки, які відповідали їх інтересам, коли філософію було перетворено на служницю політики, а філософи немов забули про своє справжнє призначення, переважно коментуючи політичні рішення та висловлювання політичних лідерів у схвалених владою аспектах. Слід особливо підкреслити ту сумну обставину, що в офіційній ідеології і політиці істинний марксизм визнавався здебільшого лише на словах. Насправді діалектична філософія замінювалася метафізичною, діалектика — догматизмом, еклектизмом і софістикою.

Оцінку марксистській філософії, як і будь-якій іншій, дає саме життя, реальна суспільно-історична практика, що є критерієм істини. Однак необхідні й серйозні її теоретичні дослідження та узагальнення.

Видається, що політизація марксистської філософії в часи сталінізму і постсталінізму мала деяку основу і в ній самій. К. Маркс і Ф. Енгельс від самого початку поставили свою філософію на службу пролетаріату, його боротьбі за комунізм. Духовною зброєю цієї боротьби пролетаріату, результатом якої мало стати встановлення його диктатури і після цього побудова комунізму, вони вважали свою філософію. Оскільки будь-яка боротьба за владу є політичною (теж марксистська теза), остільки політична спрямованість цієї філософії очевидна. Однак цей висновок не був і не міг бути причиною крайньої політизації марксистської філософії в XX ст.

Філософія і політика завжди взаємопов'язані. Філософська і політична свідомості — дві грані єдиного цілого, тобто світогляду індивідів, соціальних груп і верств, класів, суспільства. Спрямованість філософії Маркса і Енгельса на політику лише одного класу пояснюється суспільно-історичними умовами середини XIX ст., коли вона створювалася. Філософія завжди була, є і буде теоретичним відображенням і втіленням своєї епохи. Марксистська філософія формувалася тоді, коли в суспільне життя енергійно укоренявся капіталізм із його промисловим виробництвом. Продуктом капіталізму став робітничий клас. Саме життя показувало тоді дослідникам ту об'єктивну закономірність, що разом із масштабністю промислового виробництва та його вдосконаленням збільшується чисельність робітничого класу і зростають його якісні характеристики, а провідною прогресивною тенденцією розвитку суспільства стає перетворення на працюючих усіх його членів, що, у свою чергу, призводить до відмирання суспільних класів і держави. Звідси висновки про тотожність інтересів робітничого класу і загальнолюдських інтересів та про всесвітньо-історичну місію пролетаріату бути могильщиком капіталізму і творцем комунізму.

Не знали К. Маркс і Ф. Енгельс, та й не могли знати, що у світі відбудуться такі якісні економічні і соціально-політичні зміни, які призведуть до соціалістичної революції в Росії, а потім і в деяких інших країнах; що у величезній країні — Радянському Союзі — буде побудований соціалізм, але казармений, тоталітарний, деспотичний, а за його образом і подобою — у деяких країнах Європи, Азії, Латинської Америки. Не могли вони знати і про те, що в конкретних історичних умовах другої Половини XX ст. робітничий клас у розвинутих капіталістичних країнах буде інтегрований у "середні верстви", а тому їхній висновок про його історичну місію виявиться нежиттєвим.

Не витримали перевірки часом і багато інших ідей і висновків марксизму та його філософії. І в цьому немає нічого дивного. Не всі вчення минулого і дані науки цілком підтверджуються суспільною практикою. Незвичайним для філософського світогляду XX—XXI ст. е лише прагнення оголосити одну філософську систему єдино правильною, та ще й в усіх її аспектах, причому на всю наступну людську історію, а теоретичне осмислення нових суспільних процесів і нових даних науки замінити прилаштуванням до застарілих положень попередньої філософії. Те, що це сталося з марксистською філософією — провина не її творців (К. Маркса, Ф. Енгельса, їхніх соратників), а наступних інтерпретаторів від філософії і політики.

Істинно наукова оцінка марксизму і його філософії ще відбудеться. При вивченні та дослідженні філософії К. Маркса і Ф. Енгельса для наших сучасників є надзвичайно актуальним бачити її досягнення і обмеженість, відрізняти марксизм від антимарксизму, здобувати уроки з історичної практики марксистського світогляду і його антиподів для того, щоб сприяти подоланню стереотипів і догм, які склались в індивідуальній і суспільній свідомості, утверджувати творчість у пізнавальній і навчальній діяльності.

Марксистська філософія — суттєвий спадкоємний етап історії філософської думки. Скасувати її неможливо, піддати забуттю — безперспективно й недоцільно, адже світогляд людей формується і вдосконалюється як послідовний процес із утриманням у новому мисленні всього позитивного з попереднього та з усуненням із нього застарілого і негативного. Подальші здобутки у галузі філософії звичайно будуть певною мірою результатом вирішення багатьох проблем, уперше висунутих філософією К. Маркса і Ф. Енгельса.

3.3. Світова філософська панорама у XXI ст.

Наприкінці XX та початку XXI ст. людство опинилося на порозі великих змін. Вже сьогодні можна простежити деякі майбутні контури розвитку світової цивілізації: небачені можливості інформаційних технологій, нових способів комунікацій, прискорену інтеграцію світу, його різноманітність і багатополярність. Перед кожною країною постала проблема вибору: як увійти в майбутню цивілізацію і зайняти в ній гідне місце, забезпечити вищу якість життя і розвиток особистості? Вибір шляху розвитку завжди передбачає визначення певних світоглядних орієнтирів, у формуванні яких важливу роль відіграє філософське мислення. Кардинальним соціальним змінам, як правило, передує напружений філософський пошук, спрямований на виявлення глибинного сенсу людського буття і його цінностей.

Чим вищий рівень історичного розвитку і чим нагальнішим є вирішення суспільних проблем, тим відповідальнішою стає роль філософії. Bona становить світоглядну і методологічну основу пошуку засобів і напрямів руху до майбутнього, розкриває соціальні риси найбільших ускладнень, попереджує про небезпечну ілюзію недооцінки складнощів соціальних перетворень. Нині в центрі філософії стоять проблемні ситуації, породжені людською цивілізацією у XX ст.

По-перше, проблема виживання, зумовлена вступом людства в ядерну епоху. Сьогодні відвернення ядерного самогубства стало ціннісною установкою, з якою мають порівнюватися будь-які програми організації та перебудови суспільного життя.