Розділ 3 КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ І СУЧАСНА НЕКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

У подальший період теоретичної діяльності, спираючись на досвід буржуазних революцій 1848—1851 pp. і Паризької Комуни 1871 p., К. Маркс і Ф. Енгельс розвивали створену ними філософію як методологію і світогляд робітничого руху. У січні—березні 1850 р. Маркс написав працю "Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 рік", у якій вперте з'явились терміни "диктатура пролетаріату" і формула "усуспільнення засобів виробництва". У книзі "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта" К. Маркс дійшов висновку про необхідність зламу буржуазної державної машини як умови перемоги пролетарської революції.

Однак найбільший внесок К. Маркса в розвиток філософії — його економічні праці, в яких він виклав цілісне формулювання основних ідей діалектичного матеріалізму, поширеного на людське суспільство та його історію. Головною працею К. Маркса став "Капітал". Його створенню він присвятив 40 років свого життя. У ньому К. Маркс досліджував капіталістичний спосіб виробництва, економічні закони руху буржуазного суспільства. Його філософське значення полягає в подальшому розробленні діалектичного методу та обґрунтуванні матеріалістичного розуміння історії. Всупереч Гегелю, Маркс розглядав діалектику як логіку розвитку явищ і процесів, що існують поза свідомістю і незалежно від неї: поняття, наукові абстракції — відображення в мисленні речей і процесів, які відбуваються в дійсності.

У "Капіталі" Маркс розглянув матеріалістичну діалектику у двох різних, але взаємопов'язаних формах — об'єктивній і суб'єктивній, тобто у вигляді діалектики розвитку самого об'єкта, а також відображених його аналогів у свідомості суб'єкта, що пізнає, і специфічних законів процесу пізнання, які збігаються із законами розвитку об'єкта пізнання. Суб'єктивна діалектика є і логікою, і гносеологією на тій підставі, що людське мислення і світ розвиваються за одними законами.

У "Капіталі" розкрито також іншу, не менш важливу рису взаємовідношень діалектичного підходу до дійсності й матеріалістичного пояснення світу. Маркс довів, що теорія пізнання лише тоді буде науковою, коли базується на принципах діалектики. Принципове значення цього висновку полягає в подоланні характерного для більшості попередніх філософських вчень розриву між буттям і свідомістю, між законами об'єктивної реальності і законами логічного мислення, між змістом пізнання і формою пізнання, нарешті, — у протиставленні онтології і гносеології. К. Маркс виходив із того, що за змістом закони буття і закони пізнання тотожні, вони відрізняються лише за формою. Оскільки буття діалектичне, то пізнання буття не може бути не діалектичним. При цьому названа тотожність у Маркса припускає і специфічні закони розумової діяльності, тому що загальні закони діалектики в пізнанні відображаються по-своєму: діалектична тотожність завжди конкретна, вона передбачає суперечності, суперечливий характер будь-якої єдності.

Філософське значення "Капіталу" полягає і в тому, що в ньому матеріалістичну діалектику застосовано для дослідження конкретного об'єкта — капіталістичної суспільної формації. Принципи, закони, категорії, елементи діалектики в їх системній цілісності утворили методологію цього твору і визначили його структуру та результати проведеного дослідження, розроблення і логіку понять, весь арсенал логічних, пізнавальних засобів, таких як сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез, індукція і дедукція, історичне і логічне, ідеалізація і формалізація, моделювання тощо.

Подальше дослідження філософського значення "Капіталу" як з погляду розвитку діалектики, діалектичної логіки, так і з погляду формування й аналізу концепції сучасного світового розвитку, становить не лише історичний, а й актуальний теоретичний інтерес.

Водночас із Марксом і разом з ним матеріалістичну діалектику розвивав Ф. Енгельс, якому належить вирішення багатьох філософських проблем. Тому К. Маркса можна зрозуміти, лише враховуючи зміст усіх творів Енгельса. До найзначніших з них належать: "Становище робітничого класу в Англії" (1845), "Анти-Дюрінг" (1878), "Розвиток соціалізму від утопії до науки" (1880), "Діалектика природи" (1882), "Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії" (1886) та ін. У цих та інших працях Енгельс сформулював основне питання філософії, обґрунтував об'єктивну діалектику природи, здійснив діалектико — матеріалістичне узагальнення досягнень природознавства, показав загальність законів діалектики, розглянув суб'єктивну діалектику мислення як відображення і вираження діалектики світу.

Разом із К. Марксом Ф. Енгельс розвивав матеріалістичне розуміння історії, особливо виокремлюючи роль способу виробництва матеріальних благ, доводив, що виробництво, а слідом і обмін його продуктів є основою кожного суспільного ладу, що спосіб виробництва визначає розподіл, а разом з ним і поділ суспільства на класи. Від виробництва залежить і політика класів, держав. Політична влада може діяти в напрямі економічного розвитку, тоді вона прискорює його, чи всупереч йому, тоді вона, як правило, падає під тиском економічного розвитку. Не тільки політична влада, а й інші види надбудови зрештою визначаються економічним розвитком. Це стосується також суспільної свідомості.

Підсумки власних досліджень і внеску Енгельса до розроблення матеріалістичного розуміння історії Маркс підбив 1853 р. у передмові "До Критики політичної економії". Суть їх така.

1. У суспільному виробництві свого життя люди вступають у певні, необхідні, незалежні від їх волі відносини — виробничі відносини, які відповідають конкретному ступеню розвитку матеріальних продуктивних сил.

2. Сукупність цих відносин утворює економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підіймається юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості.

3. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі.

4. Не свідомість визначає буття людей, а навпаки, їхнє суспільне буття визначає їх свідомість.

б. На певному етапі розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають у суперечність з наявними виробничими відносинами. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються на їх кайдани. Тоді настає епоха соціальної революції.

6. Зі зміною економічної основи більш чи менш швидко відбувається переворот у всій величезній надбудові.

7. Жодна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться усі продуктивні сили, для яких вона дає достатньо простору, і нові, вищі, виробничі відносини ніколи не з'являться раніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах старого суспільства. Тому людство ставить перед собою завжди лише такі завдання, які спроможне вирішити, оскільки за близького розгляду завжди виявляється, що саме завдання виникає лише тоді, коли матеріальні умови його вирішення вже є або перебувають у процесі становлення.

8. Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва. Розвиваючись у надрах буржуазного суспільства, продуктивні сили створюють водночас матеріальні умови для розв'язання цього антагонізму. Тому буржуазною суспільною формацією закінчується передісторія людського суспільства.

1875 p. К. Маркс написав працю "Критика Готської програми", в якій виклав свою позицію з проблеми діалектики комуністичної формації, охарактеризував її процеси, які складаються з трьох основних послідовних етапів.

Першому етапу відповідає політичний перехідний період революційного перетворення капіталістичного суспільства в комуністичне, держава якого не може бути нічим іншим, як революційною диктатурою пролетаріату.

Наступним етапом є соціалізм. Це перша фаза комуністичного суспільства, тому що соціалізм виходить із капіталістичного суспільства, а не розвивається на власній основі, і тому в усіх аспектах — в економічному, моральному і розумовому — зберігає ще родові ознаки старого суспільства, з надр якого він вийшов.