TextBook Саме пізнання Гогоцький розглядав як процес, в якому певний ступінь пов'язаний з іншим. "Вдивляючись... в чіткий характер мислення, знаходимо, що у внутрішньому складі його поєднуються і зводяться до вищої єдності два нижчих види пізнавальної діяльності, котрі, з одного боку, роблять можливим мислення, а з другого боку — самі, в силу властивої їм у крайньому випадку в можливості мислення, розвиваються, отримують вищий характер, спрямовують теоретичну діяльність до мислення" (Гам же. — Т. 3. — С. 533—534). Істину він розглядав як гармонію мислення з буттям, вічною дійсністю, а її критерій вбачав у внутрішньому житті, одухотвореному релігією. З цих позицій критикував матеріалізм за спроби звести психічні явища до простих форм руху матерії, за механічне перенесення законів одного рівня на інший, невміння пояснити механізм переходу від чуттєвого до раціонального. Заперечував атомістичну теорію, душу і дух вважав двома формами прояву життєвого начала Бога, на основі чого виступав проти філософських поглядів М. Чернишевського, ставлячись з повагою до творчості В. Бєлінського як кращого прикладу важливості життєвості філософських начал для літературної критики, проникнутої новими началами естетики, створеної філософією ХІХ ст. і відбитої в естетиці Гегеля (див.: Гогоцкий С. С. Философия XVII и XVIII веков в сравнении с философией ХІХ века... — Вып. 1. — С. 102).
Теїстичними були також соціальні погляди С. Гогоцького. Основу суспільного розвитку він вбачав у двох взаємопов'язаних моментах — рух вперед, зміна, руйнування тих чи інших старих суспільних форм життя і сталість, незмінність, незнищувальність, які даються ідеєю, цими вічними істинами, на яких стверджуються гідність людини, велич і могутність народного життя при всіх змінах, що супроводжують його розвиток. Основним у процесі розвитку є не те, що руйнується, а те, що залишається непорушним, вічним.
С. Гогоцький дещо негативно ставився до викладання в початкових школах українською мовою, вбачаючи в останній своєрідний жаргон, якого не розуміють в більшості шкіл. Всю історію України, українського народу пов'язував з Росією, вважаючи, що південно-руський народ ще не доріс до самостійного життя, виступаючи водночас і проти концепції Гегеля про зверхність одного народу над іншим. Не сприймаючи соціалістичних ідей, розглядав прогрес як єдність свободи з повагою до закону, захищав приватну власність як важливу умову "особистого єства". Саме з повстань проти значення власності Гогоцький виводив наукову невідповідність соціалістичних ідей та вчень. На його думку, заперечуючи власність, представники соціалізму показують своє гуманне відношення до особистості, однак не бачать того, що у своїх крайностях доходять до заперечення тієї людської особистості тому, що бажання поліпшити її життя шукають не в покращенні внутрішньої сфери і зовнішніх знарядь життя, а в знищенні того, що є основою організації всіх сил і розподілу всіх засобів життя, адекватних людині. Подібна радикальна міра може привести до руйнування ідеї людської особистості, бо неможливий був би розвиток людини і всіх сторін її життя: самовдосконалення і вдосконалення загальної природи людини. Вони можуть бути тільки тоді, коли є діючі начала свідомості вищих знарядь життя, які йому належать. Без цих умов особистість завжди буде усвідомлювати себе в чужому для себе середовищі і ставитись до нього як до чужого (див.: Гогоцкий С. С. Философский лексикон. — К., 1872. — Т. 4, вып. 1. — С. 286). На нашу думку, наведене вище положення С. Гогоцького не потребує коментарів, 70-річна практика побудови соціалістичного суспільства є кращим підтвердженням його правильності.
Рекомендована і використана література
Авсенєв П. С. Из записок о психологии: Сб. лекций бывших профессоров Киев, духовной акад. — К., 1869.
Гогоцкий С С Два слова о прогрессе // Тр. Киев, духовной акад. — 1860. — Т. 1.
Гогоцкий С. С. Введение в историю философии. — К., 1871.
Гогоцкий С. С. Критический взгляд на философию Конто. — К., )847.
Гогоцкий С. С. Обозрение системы философии Гегеля. — К., 1860.
Гогоцкий С. С. Философия XVII и XVIII веков в сровнении с философией XIX веко и отношение той и другой к образованию. —К., 1878—1884. — Вып. 1-3.
Гогоцкий С. С. Философский лексикон. — К., 1857—1873. — Т. 1—4, ч. 1—5.
Зверев В. М. Петр Дмитриевич Лодий // Бюл. студен, науч. об-во Ленин, унта — Л., 1959.-Вып. 2.
Известие о жизни и смерти профессора Ивана Степановича Рижского. — Харьков, 1811.
Історія філософії на Україні. — К., 1987. — Т. 2.
Карпов В. Н. Введение в философию. — СПб., 1840
Карпов В. Н. Взгляд на движение философии в мире христианском // Журн. М-ва нар. просвещения. — 1856. — Ч. 92.
Карпов В. Н. О самопознании //Странник. — 1860. — Кн. 5.
Карпов В. Н. Системное изложение логики. — СПб., 1856.
Карпов В. Н. Философский рационализм новейшего времени // Христианские чтения. — 1860. — Кн. 3—6, 12.
Кравец И. П. И. Шад — профессор философии Харьковского университета // Филос. науки. — 1960. — № 4.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософської думки в Україні» автора Огородник І.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3. СИЛЬВЕСТОР ГОГОЦЬКИЙ ЯК ІСТОРИК ФІЛООФІЇ“ на сторінці 2. Приємного читання.