Розділ «3. ГУМАНІЗМ ВЧЕНОГО ГУРТКА КИЄВО-ПЄЧЄРСЬКОЇ ЛАВРСЬКОЇ ДРУКАРНІ»

Історія філософської думки в Україні

Написаний у вигляді запитань і відповідей, "Великий катехізис" Л. Зизанія містив багато цікавих моментів філософської думки. Тут відчувається помітний вплив західноєвропейської схоластичної філософії. Підготувавши книгу релігійного змісту, Л. Зизаній вніс в неї ряд світських моментів, зосереджуючи увагу на явищах природи, що відбилося в його тлумаченнях про небесні кола, планети, затемнення місяця, про грім і блискавку, комети та інші зірки, де він звертався в основному до даних досвіду, спостережень, роздумів за допомогою натурфілософії Арістотеля. Розглядаючи проблему творення світу Богом із стихій, Л. Зизаній визнавав їх відносно самостійними, хоча і виступав проти тих античних філософів, які стверджували повну незалежність світу від Бога. Відповідно до космології Арістотеля пояснював рух небесних світил обертанням саморухомих сфер, що приводило до визнання кулястості землі і суперечило біблійним уявленням про наявність чашоподібного купола небесних сфер над землею, по яких рухаються світила. Час створення світу, на думку Зизанія, охоплює віки і вічність, де остання мислиться ним як актуальна безкінечність. У зверненнях до земного життя, поясненнях природи Л. Зизаній не вдавався до трансцендентних сил, а розглядав ті чи інші явища, процеси як такі, що відбуваються на основі природних закономірностей.

Крім значного інтересу до земного життя поглядам Л. Зизанія властиве неортодоксальне трактування ряду християнських обрядів і догматів, що давало підставу для їх оцінки московськими книжниками як єретичних. Так, на думку Л. Зизанія, обряд хрещення може здійснюватися за певних умов і мирянами і не обов'язково в освяченій воді. Не надавав він значення благословленню при шлюбі, вважаючи, що його встановлення залежить від тих, хто вступає в шлюб і бере на себе взаємні обов'язки один відносно одного. Якщо ці обов'язки порушуються, то і шлюб стає недійсним. При розгляді питання про трійцю і відмінності божественних іпостасей Л. Зизаній дотримувався поглядів, які тяжіли до антитринітаризму, зокрема до соціанства. Він вважав, що єдиним і головним Богом постає перша особа трійці Бог-Отець, а дві інші відносяться до нього як підпорядковані і нижчі іпостасі. Вони мають своє "существо" ("сын рождением, а дух святий исхождением"), постають не як єдність, а як окремі іпостасі, кожна з яких має свою сутність і свою природу. Досить оригінальним було тлумачення Л, Зизанієм співвідношення божества і Ісуса Христа, божественного і людського. Він стверджував, що під час розп'яття Христа Бог постраждав плоттю, тому що по з'єднанню страждало і божество, і людина, бо, приймаючи людську природу, божество стає з нею нероздільним. Отже, якщо людська природа Христа зазнала страждання і смерті, то разом з нею страждала і вмирала божественна природа, саме божество. Звідси думка про те, що Ісус Христос не рівний Богу-Отцю за гідністю, більше того, в нього божественне "перевершується тварним". Звідси можна дійти висновку, що Христос був створеною істотою, звичайною людиною, яка своїми чеснотами піднеслася до Бога і в неї вселився сам Бог, який страждав разом з нею.

Із своєрідності попередніх тверджень випливало і своєрідне розуміння Л. Зизанієм людини, її сутності та сенсу буття. Розділяючи світ на чотири рівні — стихії, рослини, тварини, людина, де кожний нижчий рівень підпорядковується вищому, він людину розглядав як мікрокосм, що втілює в собі весь світ, відповідно до чого вона є "царь и облидатель земных всехъ". Як цар і володар усього земного, людина складається з душі і тіла. У питанні про походження душі Л. Зизаній займав компромісну позицію по відношенню до існуючих тоді точок зору, згідно з однією з яких душа створена Богом, а згідно з другою — передається від батьків. Сам він обстоював точку зору, що душа створюється Богом через природне започаткування батьками тіла дитини, в якому починає діяти тільки після розвитку тілесних органів. Водночас вірячи в безсмертність душі, Л. Зизаній змушений був визнавати її буття як самостійну сутність, можливість її існування без тіла, хоча постійно наголошував на їх єдності. Душа не має локалізації в окремих органах і проявляється в діях розуму і волі людини, відповідно до чого їй притаманна свобода волі, здатність обирати добро і зло, нести відповідальність за свої вчинки. Спираючись на зазначене, Л. Зизаній обстоював ідею "самовладдя людини", згідно з якою людина є творцем своєї долі. Від волі і розуму людини залежить той шлях, який вона обирає у житті/ а всі проступки, вчинки як добрі, так і погані, залежать від неї самої. На противагу офіційному православ'ю з цього посилання випливає висновок, що у такому випадку люди можуть бути добродійними самі по собі і для них не потрібна ні жертва Христа, ні його церква.

Спираючись на античних авторів, Л. Зизаній обґрунтовував думку про те, що життя людини має бути сповнене активною творчою працею і добрими вчинками, надаючи суто світським мотивам перевагу над релігійними. Якщо прихильники аскетично-споглядальних ідеалів (І. Вишенський, Й. Княгиницький та ін.) вважали, що людину може врятувати тільки таїнство віри, то Л. Зизаній наголошував на необхідності творення добрих вчинків. Людина має активно трудитися на благо суспільства, керуючись глибоким переконанням, що це принесе користь людям, а не зі страху кари за бездіяльність у потойбічному світі. Служити добру на землі людина повинна завжди, навіть тоді, коли б ніяких мук грішникам не було. Те, що життя людини коротке, не повинно нас лякати, бо й за короткий час можна зробити багато для утвердження своєї людської суті. Розглядаючи людину як тілесно і духовно здорову, Л. Зизаній до певної міри скептично сприймав Ідею гріхопадіння. На його думку, людина не зіпсована гріховодно минулим, зберегла свої духовні і фізичні сили такими, якими вони були в Адама до так званого гріхопадіння. А коли так, то людина не потребує "спасіння" від Бога і може врятувати сама себе.

У дусі ренесансного звеличування людини до божества Л. Зизаній розвиток і самовдосконалення людини пов'язував з розвитком індивідуальної самосвідомості через усвідомлення значущості діяльності кожного індивіда на користь суспільства. При осмисленні проблем суспільного життя він наголошував на рівності всіх людей перед Богом, не осуджуючи ні багатих, ні бідних. Щодо багатства, власності, то Л. Зизаній зазначав, що багатство може бути і добрим, і злим залежно від того, як воно використовується. До речі, саме таке відношення до власності зайняв II Вселенський Ватиканський собор у своїх адаптаціях до сучасності.


Павло Беринда


Тенденції ренесансно-гуманістичної орієнтації на народну, національну мову, закладені в українській духовній культурі М. Смотрицьким і Л. Зизанієм, були продовжені українським педагогом, письменником, лексикографом Павло (Павлом) Бериндою. Виходець з Прикарпаття, він працював друкарем і гравером в Стрятині, Перемишлі, входив до балабанівської вченої колегії, був друкарем Львівського братства і дидаскалом в його школі. У 1619 р. на запрошення Є. Плетенецького він переїздить до Києва, де стає одним з найвидатніших діячів вченого гуртка Лаврської друкарні, головним друкарем, редактором, перекладачем і гравером, зачинателем поезії та шкільної драми в Україні. Найважливішою працею П. Беринди є "Лексіконь словеноросский альбо ймень тлеƀкованіє" — перший друкований український словник, виданий Лаврською друкарнею в 1627 р. Серед праць П. Беринди називають також "От отеченника скотского повесть удивительна о діявол" (1626). Є припущення, що саме П. Беринда автор майже усіх віршів у збірці "О воспитаніи чад".

"Лексікон..." п. Беринди — фундаментальний на той час твір, призначався як посібник для студентів і включав 7 тис. термінів. Так само, як і М. Смотрицький, Л. Зизаній, Беринда через науково-теоретичне опрацювання церковнослов'янської мови прагнув поставити її поруч зі світовими мовами — латинською і грецькою, засвідчити так всесвітньо-історичне значення східнослов'янських культурних традицій, їх рівноправність з іншими визнаними традиціями християнського світу — греко-візантійського і латино-римського. Результатом цієї праці став "Лексікон..." — перший церковнослов'янсько-український словник, який протягом XVII ст. був найбільшим зібранням словникового багатства однієї з найпоширеніших мов своєї доби, знаряддям освіти і культури східного слов'янства, південнослов'янських народів. Прославляючи цю мову, П. Беринда на перший план ставив її загальнослов'янське значення як спільного надбання багатьох слов'янських народів. Разом з тим він свідомо наголошував на тому, що церковнослов'янська і сучасна українська проста мова є поняття не тотожні. Рекомендував використовувати просту українську мову, яка, на його думку, годиться як для оригінальної літературної творчості, так і для перекладу з інших мов. На противагу середньовічним традиціям, за якими вирішальним чинником народності визнавалася віра, П. Беринда визначав народність за мовою.

При укладанні "Лексікона..." П. Беринда звертався до грецької, латинської, єврейської, майже усіх слов'янських мов, мов народів Західної Європи, осмислення і узагальнення даних науки та освіти того часу. Для нього характерним є використання багатьох термінів філософсько-категоріального значення, що дають розуміння буття, пізнавального процесу, людини, її діяльності, етичних та естетичних категорій: любо мудріє — філософія, коханєх ся в мудрості; бытие — битность, вещество — матерія или вещ, дух-душа — животнє диханье, вещество-природа — натура, количество, качество — якость, время, час тощо, закон, существо-истинность, мысль, познаніє, мудрованіє, вƀденіє, внƀманіє, изображеніє та ін. Завершується "Лексікон..." тлумачним словником імен, де поруч з іменами біблійних персонажів наведено імена грецьких та римських богів, що раніше сприймалося як єресь, святотатство.

"Лексікон..." як енциклопедичне зібрання про зовнішній світ, природу, людину, мислення вміщував відтворення українською мовою термінології освітніх наук, поєднував християнство з античністю, що свідчило про проникнення гуманістичних ідей у тогочасну вітчизняну культуру. В гуманістичному дусі витриманий твір П. Беринди "На рождество Христово вƀршƀ", де розглядається призначення віршових творів не тільки для повчання, а й отримання естетичної насолоди. В багатьох своїх інших віршах Беринда ставив питання про тогочасну національно-визвольну боротьбу українського і білоруського народів, що особливо чітко простежується у вірші "На Стефана-первомученика", в якому проведено певні аналогії з полум'яними борцями проти католицизму (Ст. Зизанієм). Весь пафос твору спрямовано на релігійно-політичну боротьбу, яка уособлювала на той час боротьбу народу за своє визволення. Глибоким патріотизмом відрізнялася і мова П. Беринди. Він постійно звертався до української мови без різних церковнослов'янізмів.

У контексті загального аналізу творчості і поглядів провідних діячів вченого гуртка Лаврської друкарні доречно, в межах наявної інформації, зупинитися на творчості Т. Земки та Г. Дорофієвича.


Тарасій Земка


Свідчення про Тарасія Земку, українського церковного і громадського діяча, поета і перекладача, друкаря досить бідні. Відомо, що він завідував з 1624 р. друкарнею Києво-Печерської Лаври, а з 1631 р. був ігуменом Києво-Братського монастиря, одним з перших ректорів Києво-Могилянської колегії. Писав вірші, перекладав церковні книги з грецької та латинської мов, складав до них передмови, в яких ідейно обґрунтовував право на свободу свого народу. Звертався у своїй творчості до історії українського народу, його культурних, державних традицій давньоруської пори, успадкованих всіма східнослов'янськими народами, проте не був національно обмеженим, використовуючи також праці польських істориків доби Відродження, польських поетів і письменників-гуманістів, реформаційні вчення і методи як подолання згаяного в минулому. Доходив до усвідомлення того, що нація, яка бореться за власну волю, не може хотіти рабства для інших народів, обстоював ідею толерантності, пов'язаної з визнанням особистих, громадянських і релігійних свобод і незалежності.


Гаврило Дорофієвич


Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософської думки в Україні» автора Огородник І.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3. ГУМАНІЗМ ВЧЕНОГО ГУРТКА КИЄВО-ПЄЧЄРСЬКОЇ ЛАВРСЬКОЇ ДРУКАРНІ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ ДО КУРСУ

  • Лекція 1

  • ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА ДАВНЬОЇ РУСІ

  • ТЕМА. Філософські ідеї в духовній культурі України ХІІІ - ХV ст.

  • ТЕМА. РЕНЕСАНСНИЙ ГУМАНІЗМ В УКРАЇНІ XVI — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII ст.

  • 3. ІДЕЇ ГУМАНІЗМУ ПРАЦЯХ ЛАТИНО- ТА ПОЛЬСЬКОМОВНИХ ДІЯЧІВ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ XVI - ПОЧАТКУ XVII ст.

  • ТЕМА. РЕФОРМАЦІЙНІ ВЧЕННЯ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVI - ПОЧАТКУ ХVIІ ст.

  • 3. РЕФОРМАЦІЙНІ ВЧЕННЯ В УКРАЇНІ КІНЦЯ XVI - ПОЧАТКУ XVII ст. НА ОСНОВІ ВІЗАНТІЙСЬКО-ДАВНЬОРУСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

  • ТЕМА. ВІД БРАТСЬКИХ ШКІЛ ДО КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ (ідеї гуманізму і реформації в братських школах)

  • 2. КИЇВСЬКІ БРАТСТВО ТА ЙОГО РОЛЬ У РОЗВИТКУ ГУМАНІСТИЧНИХ І РЕФОРМАЦІЙНИХ ІДЕЙ В УКРАЇНІ

  • 3. ГУМАНІЗМ ВЧЕНОГО ГУРТКА КИЄВО-ПЄЧЄРСЬКОЇ ЛАВРСЬКОЇ ДРУКАРНІ
  • ТЕМА. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ — ЦЕНТР ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII І XVIII ст. (українське просвітництво)

  • 2. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ — НОВІЙ ТИП ВИЩОЇ ШКОЛИ ТА ЇЇ РОЛЬ У РОЗВИТКУ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ СХІДНИХ І ПІВДЕННИХ СЛОВ'ЯН

  • 3. ЗМІСТ І СПРЯМОВАНІСТЬ ФІЛОСОФСЬКИХ КУРСІВ ПРОФЕСОРІВ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ

  • 4. УКРАЇНА І ПРОСВІТНИЦТВО. ФІЛОСОФІЯ Г. СКОВОРОДИ

  • ТЕМА. УКРАЇНСЬКИЙ РОМАНТИЗМ: ФІЛОСОФІЯ І СВІТОГЛЯД

  • 3. ВПЛИВ РОМАНТИЧНОГО ШЕЛЛІНГІАНСТВА НА СТАНОВЛЕННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

  • 4. КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО

  • 5. ЕЛЕМЕНТИ РОМАНІЗМУ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст.

  • ТЕМА. УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЧНА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.

  • 2. О. НОВИЦЬКИЙ ПРО ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ТА ПОСТУПАЛЬНІСТЬ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

  • 3. СИЛЬВЕСТОР ГОГОЦЬКИЙ ЯК ІСТОРИК ФІЛООФІЇ

  • ТЕМА. ФІЛОСОФІЯ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

  • ТЕМА. РОЗВИТОК СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ І ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА ПУБЛІЦИСТИЦІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

  • 2. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ І ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ТА ПУБЛІЦИСТІВ НА РУБЕЖІ ХІХ – ХХ ст.

  • 3. ФІЛОСОФСЬКО-СОЦІАЛЬНІ ВИТОКИ ІСТОРІОСОФІЇ М. ГРУШЕВСЬКОГО

  • 4. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА Б. КІСТЯКІВСЬКОГО

  • 5. ФІЛОСОФСЬКИЙ СВІТ ІДЕЙ В. ВЕРНАДСЬКОГО

  • ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКА ТА СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ

  • 3. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ В. ВИННИЧЕНКА

  • 4. ІНТЕГРАЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ Д. ДОНЦОВА

  • 5. ІДЕЇ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ТА ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ В. ЛИПИНСЬКОГО

  • ТЕМА. ФІЛОСОФІЯ В УКРАЇНІ РАДЯНСЬКОЇ ТА ПОСТРАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи