Розділ «Евтаназія»

1978 р. - перша у світі постановка вистави (Лондон, Нью-Йорк), темою якої стало право людини на смерть.

1980 р. - Папа Римський Іоанн Павло Другий опублікував Декларацію про "Евтаназію". Католикам заборонялося "вбивство з милосердя", але дозволялося використовувати будь-які засоби для боротьби з болем та відмовлятися від застосування екстраординарних заходів для підтримки життя.

1987 р. - прийнято Декларацію про евтаназію на 39-й Всесвітній медичній асамблеї, що відбулася в Мадриді (Іспанія). В цій декларації, зокрема, зазначається, що евтаназія як акт навмисного позбавлення життя пацієнта, навіть на прохання хворого, чи на підставі звернення з подібних проханням його близьких, є неетичною. Але це не заважає необхідності поважливого ставлення лікаря до бажання хворого не чинити перешкод природному ходу процесу вмирання в термінальній фазі захворювання.

1990 р. - початок діяльності сьогодні всесвітньо відомого лікаря Джека Кеворкяна ("Доктор Смерть"), що допоміг піти з життя жінці, яка страждала на хворобу Альцгеймера. В цьому ж році Конгрес США прийняв закон, що дозволяв пацієнтам відмовлятися від процедур, необхідних для підтримання їхнього життя.

1996 р. - на території австралійського штату Північна Територія прийнято закон "Права заключного третього акту" (Rights of the Terminalli III Act"), який став першим у світі законодавчим актом, що схвалив евтаназію, розглядаючи її за певних умов як громадянське право. Внаслідок бурхливих дебатів з цього приводу по всій країні у 1977 р. Верхня палата Федерального Парламенту відмінила цей закон.

1997 р. - у Колумбії Конституційний Суд країни дозволив евтаназію, однак відповідний закон не був ратифікований парламентом, тому евтаназія в цій країні вважається злочином.

Від 1998 р. у штаті Орегон (США) діє закон, що дозволяє активну евтаназію.

1999 р. - у США засуджено до 25-ти років ув'язнення лікаря Дж. Кеворкяна за здійснення смертельної ін'єкції хворому, що було кваліфіковане як вбивство.

2002 р. - Бельгія та Нідерланди законодавчо закріпили право на евтаназію.

2003 р. - у Люксембурзі парламент країни більшістю в один голос заборонив легалізацію евтаназії.

2003 р. - у Новій Зеландії парламент країни більшістю в три голоси відхилив проект закону про легалізацію евтаназії.

2003 р. - Нижня палата парламенту Швейцарії більшістю голосів відхилила пропозицію стосовно легалізації евтаназії. Формально евтаназія в Швейцарії заборонена, але фактично дозволена, бо законодавство передбачає, що допомога при здійсненні самогубства не суперечить закону. За ст. 115 Кримінального кодексу Швейцарської Конфедерації, надання допомоги в акті самогубства, якщо це не переслідує особистих корисних цілей, не заборонено. Швейцарія - єдина країна у світі, де евтаназія не заборонена для іноземців, що стимулює розвиток "смертельного туризму" до країни для безнадійно хворих.

2004 р. - Французький парламент ухвалив закон щодо пасивної евтаназії.

2009 р. - у Люксембурзі легалізовано евтаназію.

2010 р. - у Швеції законодавчо дозволено активну евтаназію. У Норвегії подібні дії караються законом. У Великобританії та

Канаді асистентам самовбивць загрожує до 14 років позбавлення волі. Однак в британському парламенті періодично ведуться дебати стосовно дозволу "самовбивства із міркувань гуманності". В Італії, Уругваї, Угорщині, Росії евтаназія заборонена законом. Згідно з Законом України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" Ст. 52 евтаназія в Україні заборонена.

Проблема евтаназії є однією з найактуальніших та найскладніших в сучасній біоетиці, оскільки зачіпає інтереси без винятку всіх людей і за драматичністю та складністю морального обґрунтування прийнятного вирішення не має рівних. В обговореннях цієї надскладної проблеми, в котрих беруть участь медики, філософи, релігійні та громадські діячі, численні пацієнти, їх родичі та близькі, напрацьовуються та обґрунтовуються аргументи на користь ліберальної ("за") чи консервативної ("проти") позиції. Розглянемо основні з них.

Аргументи на користь евтаназії

По-перше, право людини на гідне життя, що конкретизується в праві на вільне самовизначення; виборі своєї долі; захисті від неефективного та негуманного лікування; в праві збереження особистої гідності, котра може бути важливішою за смерть; врешті - в праві на саму смерть. Зміст цього аргументу зводиться до того, що втрата особистої гідності - страшніша за смерть.

На думку прихильників ліберальної позиції, визнання права хворої людини на смерть не несе жодної загрози суспільним інтересам, оскільки стосується сфери особистої свободи, що не підлягає соціальній регламентації. Опосередкованим аргументом на користь того, що людина вільна розпоряджатися своїм життям, є вказівка на право людини піддавати своє життя смертельному ризику, наприклад, виконуючи свої професійні обов'язки.