РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНІ ФОРМИ МОРАЛЬНІСНОЇ КУЛЬТУРИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Якщо раціональність є вихідною, основоположною цінністю модернізації, то другою основоположною цінністю є розвиток. В умовах "незахідного" світу такий підхід означає, що для подолання відсталості, треба забезпечити швидкий економічний і соціальний розвиток. В цьому контексті статус самостійної цінності модернізації набували політична демократія та національна незалежність.

Всі цінності модернізації в межах західного світу взаємопов'язані в взаємообумовлені. Водночас, в ході їх практичної реалізації, взаємозв'язок може порушуватись і одні цінності можуть вступати з іншими в гострі протиріччя. Для незахідного світу всі ці цінності не мають абсолютного значення.

Західна цивілізація є цінною якраз не тим, що вона універсальна, а тим, що вона унікальна. Ця унікальність проявляється саме в балансі, що вибудовувався століттями, між аскезою роботи і гедонізмом відпочинку. Експортуючи гедонізм відпочинку, західна цивілізація порушує баланси інших цивілізацій, побудованих на своїх особливих цінностях, тим самим руйнуючи їх уклади і цінності. Відмінності у етичних і духовних цінностях є суттєвими, хоч і не абсолютними. Приміром, такі ключові для незахідних народів поняття, як колективізм, сім'я, соціальна безпека, співстраждання або займають зовсім інше ієрархічне місце в західній культурі, або мають радикально інший зміст.

Непересічне значення моральності Нового часу полягає в тому, що вона намагається поєднати індивідуальність у всьому багатстві її потреб з моральною всезагальністю, з суспільними обов'язками, з загальнообов'язковою соціально організованою силою етики.

В класичній європейській етиці переважало уявлення про мораль, як абсолютну крапку відліку, що задає основні координати людському вчинку - що є однією із вирішальних ознак, в силу якого вона може бути класичною. Відомі кантівські твердження моралі, що пов'язують її з доброю волею, безумовним обов'язком, категоричним імперативом, автономною волею, мають аналогічну природу і являють розгорнення цієї вихідної, основоположної ідеї про абсолютний моральний закон. Діяльність людей в тих життєво важливих аспектах, які визначаються рівнем розвитку науки і техніки, стає системно організованою, єдиною в масштабі всього людства. Але в тій частині, в якій діяльність людей залежить від ціннісного вибору, етико-культурної ідентичності, людство залишається різноманітним, розділеним, розколотим. В якості виходу із цього протиріччя пропонується декілька конкуруючих сценаріїв: один орієнтований на домінуючу цінність однієї - західноєвропейської - культури, другий пропонує рівноправний діалог всіх культур; третій орієнтований на творчий синтез та злиття культур в майбутньому, в результаті чого повинно народитись щось одне і цілком нове. Всі вони мають те загальне, що вони явно або неявно спираються на ідею абсолютної моралі.

Ідея абсолютної моралі пов'язана з особистим місцем і роллю моральних мотивів в поведінці. Моральні мотиви не знаходяться в одному місці з прагматичними мотивами (мотивами розсудливості), що виникають із природних потреб індивідуума, його соціального становища, життєвих обставин та інші. Вони знаходяться за ними, над ними, являються мотивами другого рівня, свого роду понадмотивами.

2.5. Криза суспільних нравів пізнього Модерну

У другій половині XIX ст. як в західноєвропейських країнах, так і в Росії відбувались значні зміни в сфері суспільних нравів та уявлень про моральний ідеал. Міська культура цього періоду значною мірою створювала підґрунтя для виникнення морального нігілізму і для розповсюдження досить репресивного і зовнішнього морального ригоризму. Значну роль в цих процесах почали відігравати міщанські прошарки населення. В 80-90 рр. XIX ст. міщанство було під впливом як консервативних, так і ліберальних революційних ідей. Серед представників інтелігенції того часу поряд з вихідцями з міщан, були вихідці із дворянського та купецького станів. Водночас, загальний настрій творчої європейської інтелігенції того часу, в цілому, був антибуржуазний, спрямований проти лицемірства, забобонів, віджитих звичаїв в моралі. Реальний кризовий стан морального ідеалу проявлявся у відсутності цінностей, які могли б об'єднувати суспільство. Тогочасні соціальні інститути забезпечують такий вплив на суспільну думку при якому моральні цінності в їх абстрактно-ідеальному варіанті визнаються переважною більшістю людей і не потребують додаткового обґрунтування. Проблема полягає в розповсюдженості переконання в неможливості практичного здійснення цих цінностей, а тому в суспільній моралі співіснують недієва мораль-максимум і реальна мораль-мінімум, яка в значній мірі є орієнтованою на зовнішню благопристойність, а не на щире моральне служіння. Атмосфера морального життя формується за таких обставин, коли норми не виконуються, ідеали не здійснюються. Це сприяє розповсюдженню, надмірного ригоризму, цинізму. Зростаюча аномія (безнормність) суспільства була реакцією на об'єктивні зміни в соціальній структурі, на соціальну мобільність. Гуманізм як суто духовний земний ідеал не міг в тих умовах (соціальні конфлікти, революції, класова боротьба, економічний монополізм та ін.) стати ідеєю, що об'єднала б Європу. Дегероїзація і дехристиянізація переважної більшості міського населення призводить до низької заземленості інтересів, прагнень, бажань.

В цей час, поряд з певними традиційними доброчинностями міщанина, мілкого буржуа (помірність, працелюбство, добросовісність), набувають широкого розповсюдження такі прояви як бездуховність, речовизм, прагнення до накопичення, заздрісність.

Пересічна людина стає негативним персонажем в очах представників творчої інтелігенції, богеми, які піддають обивателя нищівній критиці.

Відсутність власних духовних ідеалів буржуазна мораль компенсувала створенням великої кількості табу і штучних заборон, які вважались морально необхідною благопристойністю. Піддається осуду оголене людське тіло як в житті, так і мистецтві, підсилюється цензура за мовою, в педагогіці проголошується принцип строгого контролю за поведінкою і почуттями людини. Соціальний контроль за такою "мораллю" із зовнішнього переводиться у внутрішнє життя людини, породжує безліч страхів і комплексів. Офіційна ідеологія буржуазного суспільства в XIX ст. була войовничо антисексуальною, навіть художня література піддавалась жорстокій моральній цензурі. Із вимог благопристойності забороняються твори Ронсара, Лафонтена, Руссо, Вольтера, Беранже та ін. Заборони розповсюджувались навіть на Біблію. Відбувались два судові процеси над Г.Флобером з приводу непристойності його роману "Мадам Боварі". Також, було прийняте судове рішення з приводу "Квітів зла" Бодлера, а цензурна заборона була знята лише в 1949 р. В 1865 році російський журнал "Сучасний літопис" критикував еротизм доведений до цинічного виразу в драмах А.П.Островського.

В той же час, перемогла ціннісна орієнтація на пригнічення всякої емоційності, спонтанності, святкових та ігрових життєвих проявів. Ідеалізація інституту шлюбу поєднувалась з практичним крайнім антифемінізмом і лицемірною повагою до жінки. Радикально настроєна інтелігенція активно критикувала буржуазний шлюб, вимагала емансипації жінок, розвінчувала лицемірство буржуазної моралі.

В умовах постіндустріального суспільства всі попередні історичні форми універсальної моральності по мірі все більшого руху до загальнолюдського розуміння ціннісно-нормативних максим, набувають рис глобальної, планетарної етики, що створює можливість якісних змін в сфері моральнісної культури. Хоч цей процес є далеким від завершення, все ж інтенсивні розвідки такої перспективи, як в позитивному, так і в негативному ключі, уже здійснюються. Позитивною складовою цього процесу є виникнення прикладної етики, яка орієнтована на створення умов для більш інтенсивної гуманізації сфери реальних нравів. Сучасний процес глобалізації є по формі тією об'єктивно-життєвою основою, яка відповідає споконвічним прагненням до загальнолюдської єдності і універсальна мораль є в цьому розумінні випереджуючим час духовним творенням ідеалу, повне практичне втілення якого було не на часі, але створювало хоч в ідеальній формі норми, що були правдою людського життя, всупереч пануючій неправді. Це прагнення до глобальної етики в прихованій формі завжди було присутнім в традиційних релігіях і філософських вченнях і частково втілювалось в реальних моральнісних відносинах.