Розділ «8.3. Екологічна естетика та естетичне виховання»

"Естетика ангажованості" А.Берлеанта претендує на місце інтегративної естетики, так як вона прагне охопити компоненти природного середовища у єдності з людиною і її предметним світом. За своєю суттю вона є близькою до екологічної етики. Тому естетичні проблеми природи, безпосередньо переплітаються з етичними і соціальними. Вони можуть розходитися в оцінках перетворення середовища, але можуть і підтримувати один одного. Естетичне ставлення до природи є символом морального, основою виховання і сприяє розвитку культури почуттів. Ми повинні інтерпретувати естетичну цінність середовища не у ізоляції від інших цінностей, а у їх загальному зв'язку.

Методологічним недоліком нонкогнітивістськой естетики, як вважають її критики, є те, що вона не відрізняє більш глибокі переживання та почуття від поверхневих і, у результаті, ототожнює естетичні переживання з різноманітними сенситивними станами, що виникають у людини.

Отже екологічна естетика розглядає навколишнє середовище як джерело естетичного досвіду людини в цілому і як об'єкт естетичної оцінки, зокрема. Розвиток екологічної естетики і естетичного виховання впливає на екологічне виховання суспільства, отже, і на покращення та вдосконалення навколишнього середовища, сприяє позитивному вирішенню екологічних проблем, які настільки загострилися останнім часом.

Естетичне виховання

Задоволення естетичної потреби людини є необхідною умовою для усунення конфліктності життя, відчуття гармонії, цілісності, єдності її духовних і матеріальних основ. Під задоволенням естетичної потреби ми розуміємо перш за все прагнення людини реалізуватися не лише у утитилітарно-практичній діяльності, а піднестися на більш високий рівень буття, долучитися до духовних, піднесених форм життя. Без естетичних феноменів, без мистецтва, не змогла існувати жодна культура, жодна цивілізація. Для людини неможливо постійно знаходитися лише у сфері прагматичній, практичній. Вона прагне духовної насолоди, естетичного контакту, естетичної події у своєму житті. Факти нашого суспільного життя свідчать про недостатню реалізацію естетичного. Сучасні арт-практики прямо відмовляються від естетичної, а тим більше виховної функції. У Україні положення філософської естетики та естетичного виховання як академічної дисципліни є досить сумним. Курси естетики у навчальних закладах скорочуються, відповідно, скорочуються кадри викладачів естетики і мистецтвознавства, які вже не беруть на себе роль теоретиків мистецтва і вихователів. Внаслідок цього зникають наукові критерії оцінки творів мистецтва, що веде до помітного зниження їх рівня і якості, а художні і естетичні смаки публіки стають все більш не вибагливими. Але саме естетичний досвід має допомогти людині знайти своє місце у Всесвіті, відчути себе органічною частиною природи. Естетичний досвід допомагає людині стати людиною, висвітлює у ній пізнавальні і моральні відношення, гармонізує у людині всі протилежні інтенції і примиряє її з зовнішнім світом. Естетичне дає можливість людині реалізувати свою духовність найбільш оптимальним чином, відчути повноту буття. У акті естетичного переживання людина перестає бути самотньою, вона сповнюється гармонії, любові, дружби. У своїй Нобелівській промові (1992 р.) японський письменник Кавабата Ясунарі сказав: "Коли милуєшся красою снігу чи красою місяця, коли буваєш зачарований красою чотирьох пір року, коли пробуджується свідомість і відчуваєш благодать від зустрічі з прекрасним, тоді особливо сумуєш про одне: хочеться розділити радість. Словом, споглядання краси пробуджує найсильніше почуття жалю й любові, і тоді слово "людина" звучить як слово "друг"". Сфера естетичного надзвичайно важлива для людства у цілому, отже значимим і необхідним є естетичне виховання людини. Як вдало висловився Г.Флобер - це один з напрямів "виховання почуттів".

Естетичне виховання - це цілеспрямований розвиток естетичного смаку і творчих здібностей та нахилів людини.

Естетика чинить серйозний вплив на духовне здоров'я суспільства, тому деякі держави надають цій дисципліні, а також естетичному та художньому вихованню особливого значення і вводять її у всі рівні системи освіти - початкової, середньої, вищої, як загальної, так і професійно-технічної. Розвиток мас-медіа, поява нових технологій, нових видів мистецтва, вплив масової культури і поп-культури вимагають підсилення естетичного і художнього виховання, зміни його форм і самого його змісту, нових педагогічних і психологічних методів. Оскільки естетичне ставлення універсальне, є формою позапонятійного переживання реальності, то, як влучно зазначав М. С. Каган, не існує спеціальної єдиної "естетичної технології" у педагогіці, якій можна було б навчити. Естетичне ставлення до світу, незалежно від конкретної форми його буття - природного, соціального, людського, - поширює свою дію на всі предметні реалії, що сприймаються чуттями. Тому ні у родині, ні у школі, ні у університеті естетичне виховання не може бути лише спеціальним заняттям, уроком у навчальному плані, але може і повинно бути стороною, гранню, аспектом усіх форм спілкування з дітьми, учнями, молодими людьми - спілкування з ними їхніх батьків і більш естетично розвинених друзів, учителів і наставників, письменників і художників. Суть естетичного виховання полягає у тому, щоб показати, як загальні закони краси, піднесеного, трагізму, іронії конкретно виявляють себе у даній галузі буття, у даній сфері людської діяльності, у даному виді мистецтва, - бо кожна естетична цінність залишається сама собою у всіх її модифікаціях, але у реальному своєму існуванні вона індивідуально своєрідна, унікальна.

Естетичне виховання повинне пронизувати всю систему виховання людини - від наймолодшого віку (на рівні естетично якісних зразків дитячих іграшок, анімаційних фільмів, книжок) - до юності, коли підліток не лише долучається до естетичних і художніх цінностей, але й і створює їх. Естетичне виховання триває все життя людини і немає верхньої межі. Від естетичного виховання людини прямо залежить її естетичний смак, яким і визначається подальший естетичний досвід людини, її естетичні потреби, вибір естетичних цінностей.

Розглядаючи процес естетичного виховання у самому загальному вигляді, потрібно вказати на те, що він має різні рівні - стихійний і усвідомлено цілеспрямований. Останній постає у активності батьків, у професійній діяльності педагогів, а мірою дорослішання людини і зростання її загального духовного розвитку, естетичне виховання, що йде ззовні, доповнюється естетичним самовихованням особистості. На нинішньому етапі історії культури суспільство створює все більш широкі умови для естетичного самовиховання, що надає кожній людині можливості вибору як задовольняти і розвивати свої естетичні потреби. Це галереї, музеї, як реальні, так і віртуальні, велика кількість літератури з естетики, теорії та історії мистецтв, відповідні телепрограми, кіно тощо. Головним тут є формування потреби у безперервному естетичному самовихованні і розуміння його необхідності у молоді з ранніх років - на рівні сім'ї, дитячого садочку, школи.

Естетичне виховання та самовиховання мають кілька цілей: перша полягає в тому, щоб забезпечити кожній особистості можливість ціннісного, емоційно насиченого і духовно-піднесеного сприйняття усього навколишнього світу і її власної поведінки - такого сприйняття, яке нам дарує розвинута естетичне свідомість; друга мета - впроваджувати у людські душі потребу і здатність естетично орієнтованої практики, установку на естетично значуще формоутворення у всіх сферах діяльності; третя мета - породжувати у людини потребу і формувати її здатність і вміння передавати іншим свій естетичний досвід і тим самим активно включатися у розвиток естетичної культури людства.

Сучасна естетика не втратила своєї актуальності і стоїть на порозі нових теоретичних відкриттів, так як суттєво розширилася сама сфера естетичного. Спираючись на досвід соціальних, політичних, емпіричних дисциплін, естетика знову повертається до осмислення своїх сутнісних основ - прекрасного, піднесеного, духовної насолоди, гармонії, калокагатії, катарсису, осмислення сутності естетичного і мистецтва. Сьогодні ми є свідками формування нового етапу естетичного досвіду - постнекласичного, який виявляє себе у синтетичних узагальненнях, інтерактивності, процесуальності, іронії. Наостанок наведемо заклик Ю. Сепанмаа - відійти від описової, інтерпретаційної, "пасивної" естетики - і перейти до естетики "активної" - яка здатна впливати на позитивні зміни оточуючого світу, яка бере участь у плануванні міст, екологічних проектах, індустріальному дизайні, архітектурному ландшафті і екологічному вихованні.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!