Досвід держав з розвиненою ринковою економікою свідчить, що стратегія ціноутворення в умовах ринку може ґрунтуватися на трьох основних підходах - на витратних методах, попиті
Кожний з підходів містить конкретні методи ціноутворення. Розглянемо найбільш поширені з них.
Суть витратних методів ціноутворення полягає у розрахунку ціни виходячи із суми власних витрат підприємства.
Загальна методика розрахунку ціни витратними методами полягає в наступному: визначається собівартість продукції, тобто матеріальні витрати, витрати на оплату праці працівників, соціальні відрахування, амортизацію тощо. До цих витрат додаються загальноцехові, загальнозаводські витрати й розмір чистого прибутку, який прагне отримати підприємство, а також податки та обов'язкові відрахування, що не ввійшли до собівартості. На основі порівняння розрахованої ціни з ринковою, визначають доцільність виробництва певного товару.
До витратних методів ціноутворення відносяться такі:
• витрати плюс прибуток;
• мінімальні витрати до ціни;
• цільове ціноутворення;
• з урахуванням "точки беззбитковості".
Метод "витрати плюс прибуток" використовується у вітчизняній економіці при виконанні державних замовлень (науково-дослідних розробок, космічних програм, будівництві, військово-промислового комплексу), коли необхідні витрати передбачити важко. Метод полягає в тому, що до витрат додається фіксований розмір прибутку. При цьому ціна на товар (Ц) визначається за формулою:
де С- фактичні витрати виробництва;
/'-середня норма прибутку на ринку, у відсотках (встановлюється до загальної суми витрат); А — витрати, пов'язані з реалізацією товару та адміністративні витрати.
При застосуванні цього методу труднощі виникають саме в визначенні величини прибутку. Він залежить від галузі, видів товарів або послуг, характеристики підприємства (форми власності, технології, новизни товару). Як правило, беруть середній рівень прибутку в галузі. Щоб визначити витрати виробництва, розраховують граничні витрати.
Цей метод має як позитивні, так і негативні сторони. Він зручний, якщо не доводиться коригувати ціни, бо початкова ціна може перевищувати ціну, яку підприємство встановить у майбутньому. Це дасть йому змогу за короткий час відшкодувати великі початкові витрати. Зі збільшенням обсягів реалізації продукції її собівартість і ціна можуть знижуватись. Крім того, із збільшенням обсягів реалізації продукції поступово оптимізуються канали збуту, що також може призводити до зниження кінцевої ціни. При застосуванні цього методу конкуренція в галузі зводиться до мінімуму.
Цей метод можуть використовувати підприємства - монополісти (тип цінової політики "ціновий лідер"); підприємства, що виготовляють зовсім нову, оригінальну продукцію (тип цінової політики, "знімання вершків"); підприємства, що виготовляють продукцію з обмеженим державою рівнем рентабельності.
Метод мінімальних витрат застосовують тоді, коли підприємство прагне вийти на ринок або збільшити на ньому власну питому вагу. Метод полягає в тому, що підприємство розраховує ціну виходячи з мінімальних витрат і без планування прибутку.
Цей метод має недоліки. Оскільки ціна встановлюється на рівні мінімальних витрат, будь-які зміни в них, суттєво впливають на відпускну ціну. У ціні не передбачається прибуток (в окремих випадках мінімальний його розмір).
Це один з найпоширеніших методів ціноутворення, який полягає в тому, що ціну розраховують додаванням до витрат на виробництво продукції і її збут певної надбавки до ціни (у вигляді коефіцієнта). Розрахунок такої ціни здійснюють за такою формулою:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка та фінанси підприємства» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика ціноутворюючих чинників“ на сторінці 2. Приємного читання.
