У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного з них. Виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються як якісні, так і кількісні зміни.
Якщо не враховувати впливу об'єктивних чинників на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо відчутний такий вплив в умовах частої зміни продукції і технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови. Важлива роль тут відводиться новій технології. Так, застосування при виготовленні різних їхніх розмірів і форм складових готових виробів зумовлює суттєві зміни в якісному і кількісному складі устаткування, насамперед в обробних виробництвах, що в підсумку стимулює необхідність перебудови структури їх систем машин.
Важливість і необхідність належної координації всіх елементів системи машин, які перебувають у безперервному русі і розвитку, зумовлена і тим, що на багатьох підприємствах процес виробництва має дискретний характер. Формування і налагодження стійких зв'язків між елементами систем за допомогою відповідних методів регулювання набуває важливого практичного значення, оскільки дає змогу підтримувати системи в належному робочому стані і ефективно їм функціонувати.
Досягнення стійкої збалансованої структури систем машин вимагає постійного впорядкування складових її елементів та удосконалення організаційних зв'язків між ними, тобто відповідного управління системами машин підприємства.
Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати протягом порівняно тривалого періоду. Однак можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здатності окремих машин підсистем і системи на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. При цьому одні з них мають мінімальну пропускну здатність для виконання заданого обсягу виробництва, а інші - максимальну. В зв'язку з цим середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефективності використання виробничих потужностей, а підприємство практично не має резервних потужностей для швидкого освоєння випуску нової продукції. Отже, йдеться про розв'язання такого комплексного завдання, як поліпшення використання виробничих потужностей підприємства шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування і формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукції, що користується підвищеним попитом у споживачів.
Проте підвищувати завантаження устаткування можна лише до якогось певного оптимального рівня. За такий рівень можна прийняти нормативний коефіцієнт завантаження устаткування (К), який відображає економічно обґрунтоване недовантаження верстатного парку і його величина подається в довідковій літературі. Цей коефіцієнт показує, що для кожної групи відповідного устаткування правильним має бути використання його дійсного річного фонду часу (Ф,) не повністю, а в межах (Ф^К). Значення Ф(/-АГи) становитиме нормативний резерв цього фонду часу, що дасть змогу підприємству мати деякий резерв потужності для своєчасного реагування на вплив всіляких зовнішніх і внутрішніх чинників і, насамперед, для залучення цих потужностей до освоєння випуску нових видів продукції.
Отже, функціонування системи машин вважається стійким, якщо використання виробничих потужностей цієї системи і зв'язки між її елементами підтримуються на рівні нормативного завантаження устаткування. Але це тільки один із варіантів розв'язання двоєдиного завдання. Інший стосується механізму мобілізації наявних резервів з тим, щоб на кожному підприємстві домогтися нормативного завантаження обладнання і мати реальні резерви потужності для динамічного освоєння нових видів продукції.
Наявність таких потужностей тісно пов'язана з формуванням комплектних резервів. Під комплектними резервами поліпшення використання виробничих потужностей підприємств слід розуміти можливість збільшення випуску певного виду продукції однакової кількості усіма його підрозділами. При цьому величина комплектних резервів перебуває у прямій залежності від рівня пропорційності у виробничих потужностях, тобто від організаційної досконалості побудови системи машин.
Підтримання на належному організаційному рівні ефективного функціонування системи машин зумовлює необхідність створення стрункої системи регулювання пропорцій у виробничих потужностях, яка є дійовим інструментом формування комплектних резервів. Під регулюванням пропорцій у виробничих потужностях треба розуміти комплекс робіт, який охоплює сукупність організаційно-технічних заходів і координацію діяльності відповідних служб та підрозділів підприємства з метою їх впровадження для поліпшення використання наявних потужностей. В основу такого регулювання мас бути покладено удосконалення організаційної побудови системи машин підприємства і його підрозділів.
Основна мета регулювання пропорцій у потужностях полягає в забезпеченні узгодження функціонування системи машин і як наслідок - формування комплектних резервів, наявність яких дає змогу збільшувати випуск продукції, освоювати нові види продукції, домагатися рівномірного завантаження роботою дільниць і цехів підприємства в межах визначеного режиму роботи та підвищення ефективності виробництва. Треба зазначити, що вибір напрямів регулювання пропорцій у виробничих потужностях мас здійснюватися в двох напрямах: для виробничих дільниць і цехів підприємства та для підприємств і об'єднань в цілому.
Так, для виробничих підрозділів характерними напрямами можуть бути: оптимізація виробничої програми для цехів (дільниць); зміна структури устаткування без зміни його загальної кількості; підвищення завантаження устаткування до нормативної величини; формування оптимального технологічного плану розподілу робіт; приведення у відповідність структури машиномісткості (трудомісткості) виготовлюваної або передбаченої до виготовлення продукції зі структурою наявного в підрозділі парку устаткування; визначення і придбання необхідної кількості устаткування на задану величину потужності та ін.
Більш масштабними є напрями для підприємств і об'єднань, серед яких: оптимізація виробничої програми підприємства; зміна структури устаткування в цехах з урахуванням можливої зміни площ; оптимізація капітальних вкладень на придбання устаткування; перерозподіл устаткування між цехами; придбання необхідної кількості устаткування для досягнення заданої величини потужності підприємства у зв'язку з його реконструкцією та зміною профілю спеціалізації тощо.
Зрозуміло, що регулювання пропорцій у виробничих потужностях як комплекс заходів, спрямованих на ефективне використання треба проводити у певній послідовності, передбачати вибір найбільш раціональних напрямів його здійснення. Практичне розв'язання задачі регулювання пропорцій у потужностях підприємств зводиться до побудови балансу машино-годин, необхідних для виготовлення продукції, і машино-годин, які може або має відпрацювати в межах прийнятого режиму наявне в системі машин устаткування. Практична реалізація методів вибору варіантів регулювання пропорцій у виробничих потужностях передбачає розв'язання задач за допомогою сучасних ЕОМ.
Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використання потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневрування наявними у них потужнісними ресурсами. Особливо значні резерви такого маневрування можна виявити в складі технологічного устаткування. Але в усіх випадках вони мають бути спрямовані на підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств.
РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка та фінанси підприємства» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ефективність використання виробничої потужності підприємства“ на сторінці 1. Приємного читання.
