Розрізняють такі методи калькуляції повної собівартості: - нормативний метод, який передбачає встановлення витрат на одиницю продукції відповідно до чинних норм;
- розрахунково-аналітичний метод, який передбачає розподіл прямих витрат на виробництво одиниці продукції на основі чинних норм, а непрямих - пропорційно до зарплати основних робітників.
Методика калькулювання виробничої собівартості одиниці продукції передбачає:
• 1) виявлення усіх можливих калькуляційних статей прямих виробничих витрат;
• 2) установлення загальної номенклатури калькуляційних статей виробничої собівартості продукції (статей прямих і непрямих виробничих витрат);
• 3) визначення методів розрахунку прямих виробничих витрат;
• 4) виявлення та класифікація змінних непрямих виробничих витрат (змінних загальновиробничих витрат), встановлення їхньої систематизованої номенклатури;
• 5) виявлення та класифікація постійних непрямих виробничих витрат (постійних загальновиробничих витрат), встановлення їхньої систематизованої номенклатури;
• 6) складання кошторисів непрямих виробничих витрат за встановленою номенклатурою;
• 7) визначення економічно обґрунтованої бази розподілу непрямих витрат та методу їх віднесення на собівартість одиниці продукції.
При калькулюванні повної собівартості реалізованої продукції виникає необхідність складання кошторисів та розподілу операційних невиробничих витрат (витрат періоду): адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат, а також розподілу відсотків за користування кредитами та інших фінансових витрат. Віднесення цих витрат до собівартості окремих видів продукції може здійснюватись методами прямого розрахунку на одиницю продукції (наприклад, витрат на упакування й транспортування готової продукції") або методами розподілу між виробами пропорційно до виробничої собівартості, обсягу реалізації тощо.
Якщо при складанні кошторисів комплексних витрат використовується інформація про вартість послуг допоміжних виробництв підприємства, процес калькулювання собівартості одиниці продукції починають з калькулювання виробничої собівартості послуг (продукції) допоміжних виробництв, що споживаються в основному, обслуговуючому, допоміжному (взаємно) виробництвах і невиробничих підрозділах підприємства, з використанням вищенаведених методів.
Управління поточними витратами підприємства за системою "директ-костингу"
Важливим завданням контролінгу (управлінського обліку) є калькуляція ціни, планування прибутку підприємства та асортименту продукції. При цьому важливим інструментом виконання цього завдання є розрахунок точки беззбитковості та необхідної суми покриття. Цей метод контролінгу зводиться до визначення мінімального обсягу реалізації продукції (за стабільних умовно постійних витрат), за якого підприємство може, з одного боку, забезпечити беззбиткову операційну діяльність у плановому періоді, з іншого —створити умови для самофінансування своєї діяльності.
Точка беззбитковості характеризує обсяг реалізації продукції за якого прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто виручка від реалізації продукції відповідає валовим затратам на її виробництво та реалізацію. Тому точку беззбитковості називають також точкою "порогового" прибутку чи точкою рівноваги. Згаданий метод побудований на тезі, що із збільшенням обсягів реалізації величина умовно постійних витрат на одиницю продукції зменшується.
Складовим елементом аналізу точки беззбитковості с розрахунок суми покриття, тобто маржинального прибутку.
Маржинальный прибуток - це показник, який характеризує частину виручки, що спрямовується на заміщення умовно постійних витрат і формування прибутку від реалізації продукції чи наданих послуг.
Розрізняють одноступінчастий (спрощений) та багатоступінчастий розрахунок суми покриття. За спрощеною схемою сума покриття дорівнює різниці між виручкою від реалізації продукції та умовно змінними витратами.
Система розрахунку суми покриття, яка ґрунтується на простому розподілі витрат на постійні та змінні, називається одноступінчастою системою "dircct—costings Суму покриття можна розраховувати як на весь обсяг реалізації, так і на одиницю продукції. В останньому випадку це різниця між оптовою ціною та умовно змінними витратами на виробництво одиниці продукції. В торгівлі сума покриття, як правило, відповідає торговельній націнці (зменшеній на величину непрямих податків). За допомогою показника суми покриття обчислюють приріст прибутку від реалізації кожної додаткової одиниці продукції за такою формулою:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка та фінанси підприємства» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методи калькулювання собівартості продукції“ на сторінці 1. Приємного читання.
