Концептуальні підходи до створення правової бази платіжних систем
Для ефективної діяльності платіжної системи потрібні правила, які б регулювали права і обов'язки всіх учасників процесу платежу як у нормальних умовах функціонування платіжної системи, так і в разі порушень такого функціонування. Це набуває особливого значення, коли відбувається перехід від традиційних платіжних систем на основі паперових документів до сучасних електронних систем платежів, у яких значно важче визначити стан та місцезнаходження конкретного платіжного документа на певний момент.
Важливо, щоб платіжні системи мали чіткий і повний комплекс правил, відомих усім учасникам та іншим зацікавленим особам. Платежі, що є неодмінним елементом економічної діяльності, залежать від узгоджених дій
різних сторін (платника, одержувача платежу, банків), інтереси яких часто зазнають суперечностей. Оскільки платежі досить часто пов'язані з наданням кредиту, що може бути значним, вони також зумовлюють фінансовий ризик для учасника, який може поширюватись і на інших осіб, що беруть участь у процесі розрахунків із недостатньо надійною з фінансового боку стороною. Тому слід чітко визначити права та обов'язки всіх сторін і передбачити дійовий механізм санкцій щодо забезпечення виконання зобов'язань.
Правила та закони мають важливе значення ще й тому, що здійснюють стимулювальний або стримувальний вплив на учасників платежів у виборі ними того чи іншого методу обробки трансакцій. Особливо важливим є розроблення та запровадження законодавчих актів, що сприяють автоматизації обробки платежів з метою підвищення ефективності платіжної системи.
Законодавство
Звичайно, є суттєві відмінності між різними країнами щодо правових основ регулювання платіжних систем. Разом з тим у всіх країнах використовується кілька тотожних або, щонайменше, дуже близьких основоположних принципів:
• у всіх країнах створено банківське законодавство, основною метою якого є регулювання питань ліцензування банків та нагляду за ними. Крім того, ухвалено закони про центральні банки, що визначають сферу відповідальності центрального банку, зокрема його функції стосовно платіжних операцій;
• поряд із вищезазначеними законами прийнято також конкретні законодавчі акти, що встановлюють правила використання певних фінансових інструментів (наприклад, чеків та переказних векселів) під час виконання платежів;
• крім того, методи виконання платіжних операцій визначено також у загальних законодавчих документах, наприклад, цивільному кодексі чи комерційному кодексі будь-якої конкретної країни.
Деякі інші закони також можуть стосуватися платежів. Наприклад, закон про банкрутство може обумовити вирішення питання про те, чи можна анулювати платіж, виконаний однією стороною, яка згодом збанкрутувала, іншій стороні. Закони країни про банкрутство банків можуть суттєво впливати на статус платежів, які були зініційовані, але не були завершені до такого банкрутства. Безумовно, має бути вирішене питання про відповідальність у разі банкрутства одного з учасників. Якщо немає ретельно укладених правил та допоміжних механізмів, то в разі банкрутства банку-посередника користувач може втратити всю суму свого платежу або очікуваного надходження. Разом з тим закон має забезпечити подальше нормальне функціонування платіжної системи. Тому важливо, щоб кредитори могли вимагати стягнення належних сум лише в межах наявних у банкрута коштів.
Певні аспекти виконання платежів містяться і в законодавстві про захист прав споживачів. До того ж банківські закони загального характеру можуть також регламентувати умови відкриття банками рахунків, права щодо коштів на депозитах та процес кредитування. У разі багатовалютних і транскордонних угод на процес виконання платежів можуть впливати численні законодавчі положення, що стосуються валютних та транскордонних трансакцій. Чіткі закони про платежі сприяють визначеності платіжного процесу, запобіганню загальним порушенням у діяльності, що пов'язана з платежами.
Під час роботи над створенням законів про платежі постає питання: чи має уряд визначати права і обов'язки всіх учасників платежів (включаючи банки-кореспонденти та посередників), чи слід законодавчо дозволити сторонам в окремих платіжних операціях, поряд з їхніми банківськими установами та розрахунковими палатами, самим домовлятися про свої права і обов'язки. З одного боку, ринкові принципи та потреба гнучкості у фінансових справах є аргументами на користь таких угод. Наприклад, розрахункові палати часто впроваджують важливі правила, що стосуються прав і обов'язків сторін та є обов'язковими для їхніх членів, включаючи правила розподілу фінансових збитків. Банки-кореспонденти "регулюють" частину своїх платіжних операцій шляхом приватних контрактів. З іншого боку, прагнення забезпечити пріоритетність використання визначень та стандартів загальнодержавної платіжної системи є аргументом на користь єдиних норм, що базуються на законі або встановлені в адміністративно-розпорядчому порядку. Здебільшого це питання повинна вирішувати кожна країна окремо в контексті її власних норм комерційного та платіжного права, її загальних правових принципів, практичної доцільності різних правових стратегій.
Закон про платежі має врівноважувати інтереси різних учасників платіжної системи. Наприклад, надавай і платіжних послуг, включаючи банки та розрахункові організації, хочуть мати економічно обґрунтовані закони та норми, дотримання яких не пов'язане з великими витратами. Мабуть, і кінцевим користувачам платіжної системи потрібні правила, що не потребують особливих затрат. Однак деякі кінцеві користувачі можуть бути зацікавлені у відносно дорогих заходах на захист інтересів споживача, які призведуть до великих витрат. Тому має бути баланс інтересів. Природно, що як кінцевим користувачам, так і установам, які надають їм послуги, потрібні юридичні положення, які дозволяли б їм перекладати тягар ризиків або втрат на іншу сторону. Отже, і тут потрібне певне збалансування інтересів.
Останнім часом особливо великого значення набуває законодавче врегулювання питань, пов'язаних із платежами на електронній основі, якого раніше могло не бути. Доки електронні платежі не матимуть повноправного юридичного статусу, учасники платіжної системи наполягатимуть на отриманні паперового повідомлення про переказ, перш ніж відповідний розрахунок вважатиметься остаточним, що зведе нанівець ефективність електронної системи.
Нормативна база
Окремі положення та норми виконання платежів в основному викладають в угодах на основі цивільного права і в загальних правилах, узгоджених між сторонами, що домовляються. Tate, наприклад, у Німеччині стосунки між банками та їхньою клієнтурою визначено в "Загальних умовах комерційної діяльності банків" та в умовах контрактів, які узгоджуються між банками; у цих документах обумовлюють стандарти та процедурні питання, а також так звані традиційні норми для платіжних операцій. У зв'язку з цим слід зазначити, що є лише незначна кількість загальних принципів.
Правила платіжної системи мають чітко визначати суттєві елементи платежу щодо форми та методів передачі (паперові, електронні, усні тощо), а також учасників, щоб вони розуміли, коли виконується платіж, які права і обов'язки пов'язані з цією подією. Так, для платежів на паперовій основі часто обумовленими є текст і форма відповідних документів, а в електронних системах - формат і реквізити платіжних повідомлень. Правила містять також обмеження щодо умов виконання чи зобов'язання на майбутню дату.
Правила системи мають визначати, кому з учасників дозволяється обробляти платежі, хто відповідає за перевірку справжності трансакцій, щоб запобігти здійсненню шахрайських операцій у рамках системи, а також установлювати норми відповідальності в тих випадках, коли такі операції все ж відбулися. В електронних системах перевірка справжності здебільшого здійснюється автоматично.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інформаційні системи і технології в банках» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правове регулювання банківського карткового бізнесу в Україні“ на сторінці 1. Приємного читання.
