Розділ «Тема 14. Банківська проблемна кредитна заборгованість і методи її реструктуризації»

Якщо ж з'явилися ознаки виникнення проблемної заборгованості, кредитний працівник повинен проінформувати керівництво та визначити дії, спрямовані на своєчасне погашення кредиту та процентів.

Кредитний, юридичний працівники разом з працівником служби безпеки банку повинні провести переговори з позичальником для обговорення ситуації, тобто визначитись із перспективами руху грошових потоків позичальника та запропонувати змінити умови укладеної кредитної угоди, а саме відкоригувати графік погашення боргу з урахуванням надходжень на рахунки з додержанням строку погашення, визначеному кредитним договором.

Кредитний працівник може рекомендувати позичальнику шляхи виправлення фінансового стану позичальника через:

- розробку платіжних схем щодо реалізації дебіторської заборгованості позичальника;

- впровадження за згодою клієнта, зафіксованою в кредитному договорі, щоденного контролю за його грошовими потоками для надання рекомендацій щодо оптимізації спрямування коштів.

Якщо працівники банку виявлять порушення будь-яких умов, передбачених у кредитному договорі, керівництво банку застосовує санкції, передбачені в кредитному договорі. Так, якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань за кредитним договором і ставить під загрозу своєчасне та повне погашення заборгованості й процентів, а також, якщо виявлено факти надання неправдивої звітності чи порушень клієнтом правил ведення бухгалтерського обліку, банк має право:

o призупинити подальше надання кредиту, передбаченого умовами кредитного договору (цим правом банк може скористатися лише після того, як клієнта було попереджено, але він не вжив відповідних заходів щодо ліквідації виявлених недоліків);

o своїм розпорядженням пред'явити до сплати частину боргу, що залишилася за кредитом (якщо клієнт не зробив чергового внеску на погашення кредиту і немає надії на своєчасні розрахунки із банком).

Банківські установи можуть класифікувати кредитні продукти за ризиком неповернення коштів. Наприклад, у наданні споживчих кредитів на придбання різноманітних товарів банки виділяють то-i вари з підвищеним ризиком неплатежів та розробляють заходи щодо управління такими товарними групами. Таким чином, у банківській практиці, з точки зору надійності, товари можна умовно поділити на такі групи:

- найвищий ризик кредитування - мобільні телефони (залежно від регіону, умов кредитування та торговельних мереж);

- досить високий ризик неповернення кредиту - побутова техніка, оргтехніка, аудіо -, відеоапаратура (ноутбуки, кишенькові комп'ютери, автомагнітоли, аудіоцентри тощо);

- середній ризик неповернення кредиту - кухонна побутова техніка (холодильники, мікрохвильові пічки тощо);

- низький ризик неповернення кредиту - меблі, автомобілі, квартири тощо.

Щоб отримати кредити на товари з підвищеним ризиком, позичальник повинен пройти скорингову систему оцінювання позичальника. Крім того, банківські установи можуть вимагати внесення початкового внеску позичальником від 10 до 30% суми кредиту або закласти підвищені ризики за такими кредитами у тарифи. Часто банківські установи можуть пропонувати клієнтам різного роду акції, наприклад, кредит з 0% першого внеску тощо. Але при цьому використовуються різні способи мінімізації ризику неповернення таких кредитів. Зокрема, банківські установи встановлюють комісійну винагороду, яка компенсувала би підвищені втрати; інструктують персонал банку щодо оцінювання зовнішнього вигляду позичальників; застосовують програмні комплекси, розроблені для боротьби з шахрайством тощо.

Намагаючись повернути проблемний кредит, банк має діяти швидко, без зволікань. Якщо позичальник не має реальних перспектив розрахуватися найближчим часом, банк залежно від форми забезпечення кредиту може застосувати різні способи примусового стягнення боргу та процентів за ним. Так, якщо кредит наданий під заставу майна, банк може задовольнити свої вимоги за рахунок вартості цього майна у порядку, визначеному договором. Серед інших методів захисту інтересів кредитора можна виділити метод, за яким банк може зарахувати виручку від реалізації застави (не перевищуючи суму заборгованості) на кредитний рахунок позичальника, обминаючи його поточний рахунок аж до повного погашення кредитного боргу. У разі надання кредиту під гарантію чи поруку банк може за своїм розпорядженням у безспірному порядку стягнути суму боргу з рахунка гаранта. Якщо забезпеченням кредиту є страхове свідоцтво (поліс), банк отримує страхове відшкодування від страхових компаній у межах строків, визначених правилами страхування. У разі, якщо забезпеченням кредиту є переуступка вимог, банк може пред'явити до сплати вимоги і рахунки позичальника третій особі, а одержані кошти спрямувати на погашення кредиту.

Звичайно, кожен банк розробляє та провадить свою кредитну політику, враховуючи власні поточні та стратегічні цілі і завдання. У процесі проведення кредитних операцій банківська установа має систематично аналізувати склад та структуру наданих кредитів. Від структури та якості кредитного портфеля банку значною мірою залежать його стійкість, репутація та фінансовий успіх. Тому необхідно ретельно аналізувати якість кредитів, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів, виявляти відхилення від цілей кредитної політики.

14.3. Реабілітація та ліквідація проблемних кредитів

Порушення стандартних норм поведінки позичальника щодо погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів за користування ним виявляються у процесі проведення моніторингу банківською установою. А саме, банківська установа контролює: виконання позичальником умов кредитного договору; дотримання графіку погашення кредиту; зміни у фінансовому стані позичальника; порушення щодо збереження застави, наданої за кредитом тощо. Якщо у процесі такого контролю виявляються порушення (наприклад, затримка платежів за кредитом), то банк надсилає клієнту попередження про несвоєчасну сплату, а основну суму боргу переносить на рахунок прострочених кредитів. При цьому за прострочення позичальником сплати кредиту та процентів за користування ним, банківські установи можуть вживати відповідних санкцій (підвищувати процентну ставку за кредит (у 1,5-2 рази), стягувати штрафи, пеню у розмірах, передбачених кредитною угодою, призупиняти подальшу видачу нового кредиту, достроково стягувати раніше виданий кредит тощо). Якщо і після попередження позичальника про вжиття заходів щодо погашення боргу банку кредит не погашається, банк застосовує заходи претензійно-позовного характеру: реалізація застави; вимоги до гарантів, поручителів та інше.

Серед заходів впливу на скорочення проблемної кредитної заборгованості банків можна виділити:

1. Установлення та стягнення штрафних санкції з позичальників, які мали б стимулювати їх вчасно та в повному обсязі погашати кредитну заборгованість. Банк може розробити методи впливу на позичальника у вигляді підвищеного процента за користування кредитними коштами, разових виплат як в абсолютній сумі, так і в процентах до заборгованості позичальника, додаткових комісій, пені тощо. Розмір санкцій, штрафів та інші методи впливу визначаються кредитним договором або рішенням кредитного комітету банку відповідного рівня чи уповноваженої особи.