РОЗДІЛ 7. ОРГАНІЧНІ ДОБРИВА

За вмістом кремнезему (Si02) та оксиду кальцію (СаО) сапропелі поділяють на кремнеземисті, вапнякові та змішані. Вапнякові сапропелі використовують для вапнування ґрунтів.

Сапропель доцільно застосовувати для удобрення культур на піщаних і супіщаних ґрунтах за нестачі гною, насамперед на полях, розмішених поряд з місцями його видобутку. Норми внесення сапропелю у 2–3 рази вищі, ніж гною. Кремнеземистий сапропель не має удобрювальної цінності.

Як добриво використовують також мул із прісних водойм (землиста маса), який утворюється впродовж кількох десятків років на дні річок і штучних водойм. Він містить 10–30 % органічних речовин, 0,5–2 % N, 0,25–0,5 Р2O5, 0,2-0,8 % К20.

Заготовляють мул у такій послідовності: з водойм спускають воду, мул складають у невеликі купи, щоб стекла вода; потім купи згортають у бурти, де він остаточно підсихає, провітрюється і проморожується. Це триває близько 6 міс.

Мул не слід прирівнювати до сапропелю, оскільки він утворюється за короткий період існування штучної водойми, переважно після знесення з навколишніх сільськогосподарських угідь органічних і мінеральних речовин. Тому за хімічним складом мул майже не відрізняється від навколишніх ґрунтів. Його можна використовувати як добриво, але перевозити на значні відстані недоцільно. Норми внесення провітреного мулу залежно від його хімічного складу становлять 50–200 т/га.

7.8. Зелені добрива

Зелені добрива (сидерати) – свіжа рослинна маса спеціально вирощуваних культур, частково або повністю зароблена в ґрунт для підвищення його родючості й поліпшення живлення наступних рослин азотом та іншими елементами. Ці культури називають сидератами, а сам захід – сидерацією, тобто під зеленим добривом розуміють заробляння в ґрунт ще не змертвілої зеленої соковитої біомаси рослин, багатої на цукри, крохмаль, білок та азот, а також їх коріння, яке ще функціонувало на час обробітку ґрунту. Це принципово відрізняє зелене добриво від заробляння в ґрунт інших органічних добрив як сухих (солома), так і частково розкладених (гній).

Термін "сидерація" вперше запропонував у XIX ст. французький учений Ж. Віль. Батьківщиною сидерації вважають країни древньої хліборобської культури – Китай та Індію, які вирощують рослини на зелене добриво близько 3000 років.

Заробляння сидератів, як і будь-яких інших органічних добрив, збагачує ґрунт органічними речовинами, знижує його кислотність, забур'яненість полів, підвищує буферність, поліпшує структуру ґрунту, активізує життєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів. їх вирощування запобігає втратам елементів живлення внаслідок ерозії та міграції по профілю ґрунту. Сидерацію застосовують на віддалених від ферм полях, куди економічно невигідно завозити гній, а також у господарствах з малим виробництвом органічних добрив, у спеціалізованих господарствах без тваринництва. Велике значення мають зелені добрива під час рекультивації вироблених кар'єрів нерудних корисних копалин і забруднених ґрунтів. Наприклад, на забруднених моторними мастилами ділянках добре росте конюшина. Для детоксикації ґрунту висівають тилею трилисткову, буркун і конюшину солодку.

Сидерати мобілізують елементи живлення нижніх шарів ґрунту і переміщують їх в орний шар. Якщо внесення гною – це повернення в ґрунт елементів живлення, що були використані рослинами для створення врожаю, то застосування зеленого добрива – це мобілізація поживних речовин із сонячної енергії, атмосфери та нижніх шарів ґрунту, які мало використовуються.

У світовій практиці на зелене добриво вирощують турнепс, капусту кормову, люпин, фацелію, гречку, багаторічні трави (люцерну, конюшину, буркун, еспарцет), зернобобові (вику, горох, боби кормові), капустяні (ріпак, редьку олійну, гірчицю, свиріпу), злакові (жито, тритикале, райграс, суданську траву).

Сидерацію потрібно запроваджувати з відповідною алелопатичною узгодженістю між культурами. Ефективність її значно зростає, коли сумішки складаються з правильно підібраних культур, як от: гірчиця + ріпак ярий; еспарцет + райграс однорічний; овес + вика + гірчиця; вика + овес; солома попередника + гірчиця; солома + редька олійна тощо. Дуже популярними є суміші озимих – вики і жита, ярих – вики і вівса, гороху і вівса, пелюшки і кормових бобів, вики ярої, пелюшки й ріпаку.

Ґрунтово-кліматичні умови України дають змогу висівати на зелене добриво велику кількість культур (табл. 7.8).

У регіонах з достатнім зволоженням слід висівати люпин, конюшину, вико- вівсяні суміші, райграс, капустяні культури, у більш посушливих умовах – вико- житню, вико-вівсяну та горохово-вівсяну суміші, горох, буркун, еспарцет. За низьких запасів азоту в ґрунті та на бідних землях сидерація капустяними культурами неефективна.

Вибираючи сидеральну культуру, зважають на вартість насіння, яке потрібно висіяти на 1 га посівної площі. При використанні на зелене добриво злакових культур доцільно третину або половину норми азоту і всю норму фосфору й калію, призначену для основної культури, внести під сидерат. Біомаса сидерату в такому разі може збільшуватися майже вдвічі.

Застосовуючи на сидерацію капустяні культури, слід мати на увазі, що біомаса редьки олійної, ріпаку, суріпки та інших визначається наявністю в ґрунті азоту та рівнем ґрунтової родючості взагалі. За низьких запасів азоту і на бідних ґрунтах капустяні сидерати зазвичай не вдаються зовсім. Тому для отримання високого врожаю зеленої маси капустяних потрібно обов'язково вносити мінеральні добрива у нормах 60–90 кг/га д. р., доцільно висівати бобові сидерати, які можуть

Таблиця 7.8. Придатність культур для сидерації у проміжних посівах (М. Й. Шевчук та ін., 2012)

Примітки. 1. Ступінь придатності культури для сидерації: XXX – високий, XX – середній, X – низький.

2. Вимоги культури до умов вирощування: Н – невимоглива, ВВ – відносно вимоглива, В – вимоглива.

мобілізувати 100–200 кг/га біологічного азоту, якого вистачає для вирощування не лише першої, а й наступних культур.