РОЗДІЛ 7. ОРГАНІЧНІ ДОБРИВА

Тверду фракцію (70 % вологості) зазвичай обробляють біопрепаратом (висококонцентрована суха суміш природних бактерій та ферментів) і складують у бурти для компостування. При цьому відбуваються дегельмінтизація та біодеструкція органічних сполук у гумус. Через 1,5 міс у теплу і через 3 міс у холодну пору року добриво готове для внесення у ґрунт.

Рідку фракцію вологістю 98–99 % обробляють біопрепаратом і спрямовують у біореактор, де за періодичної подачі повітря під впливом мікроорганізмів за 7–10 діб органічні сполуки перетворюються на комплексне добриво, яке після відстоювання можна вносити на поверхню або вглиб ґрунту. Оброблення в біореакторі дає змогу в кілька разів скоротити час отримання добрива, зменшити розмір резервуарів для зберігання, запобігає появі запахів.

За анаеробної технології оброблення гною крім добрива отримують ще й біогаз. Однак слід мати на увазі, що така переробка гною на добриво триває не менш як 28 діб, тобто резервуари мають вміщувати місячний обсяг гною.

Нині досить широко застосовують й інші способи оброблення безпідстилкового гною під час зберігання.

Анаеробне оброблення – за допомогою метанових бактерій гній зброджують за температури 30-58 °С. Це ефективний спосіб його знезараження, дегельмінтизації і дезодорації, а отримуваний при цьому метан можна використовувати на виробництві й у побуті. За удобрювальною цінністю такий гній майже не відрізняється від вихідного.

Термічне оброблення – знезараження гною, яке ґрунтується на зсіданні білків за температури понад 56 °С. Для біотермічного знезараження необхідною і достатньою вважається температура 70 °С, яку потрібно утримувати впродовж 1 год. Прогрівання його протягом доби за температури 56 °С майже не призводить до втрат азоту, тоді як його втрати останнього під час висушування за температури 105 °С до сталої маси досягають 50–75 %.

Оброблення формаліном – на 1 т гною додають 1–5 л формаліну, внаслідок чого гальмуються мікробіологічні процеси, усувається неприємний запах, зменшуються втрати азоту (формалін з аміаком утворює уротропін – повільнодійне азотне добриво).

У сільськогосподарських регіонах більш як половина втрат аміаку припадає на викиди тваринницького походження, причому 1/3 його випаровується з гноєсховищ, решта – із тваринницьких приміщень (через системи вентиляції) та під час внесення твердого і рідкого гною в ґрунт. За несприятливих умов з 1 м3 рідкого гною випаровується до 700 г аміаку. Крім того, ще й поширюється неприємний запах, від якого потерпає місцеве населення. Тому ями-відстійники потрібно накривати.

Найпростішим способом накриття є природна кірка на поверхні гною, яка утворюється з гною великої рогатої худоби завдяки грубим, волокнистим складовим корму. Залежно від товщини вона може зменшити випаровування аміаку до 70 %. Ще одним простим способом накриття гноєсховищ є різана солома. На 1 м2 поверхні потрібно 5–7 кг соломи, що створює покриття завтовшки 15–25 см. Для подрібнення соломи і вистилання нею гною застосовують кормозбиральний комбайн. З часом солома перегниває і після перемішування з гноєм вноситься на поля. Накривання гною запобігає також утворенню дурманного газу – оксиду азоту (1) N2O.

Для накриття гноєсховища використовують різні гранулати, з якими змішують з кірку на поверхні гною. Після досягнення товщини шару 15 см вони забезпечують належний рівень зменшення випарів. Через малу питому масу гранулят після перемішування знову спливає на поверхню. Щорічно разом з гноєм на поля вноситься

5–10 % гранулатів, тому цей матеріал потрібно регулярно поповнювати.

Для накриття гноєсховищ використовують плавучі елементи – шестикутні плитки діаметром 25 см. Вони щільно прилягають одна до одної і вкривають поверхню гною у сховищі на 98 %, зменшуючи звітрення газів до 90 %. Плавучі елементи можна застосовувати лише на рідкому гною, який не має природної кірки.

Геомембрана – гідроізоляційна поліетиленова плівка з поплавками, яка плаває на поверхні гною. Аби плівку не зірвало вітром, її кріплять до боків сховища так, щоб вона могла підійматися в міру наповнення сховища. Однак при цьому виникає проблема з перемішуванням гною.

Найефективнішим, але й найдорожчим способом затримування випарів є дах над гноєсховищем. При цьому передбачають вентиляційні отвори, які зменшують надмірний тиск та небезпеку спалаху й вибуху, та проводять антикорозійні заходи.

Норми внесення рідкого гною під сільськогосподарські культури визначають за вмістом у ньому азоту (табл. 7.4).

Таблиця 7.4. Норми внесення рідкого гною

Максимальні норми органічного азоту залежать від гранулометричного складу ґрунтів: важко- і середиьосуглинкових – 250 кг/га, легкосуглинкових – 230, супіщаних і піщаних – 200 кг/га.

У Німеччині поширене приготування міксів (рідкого гною з добавлянням у нього певних елементів живлення відповідно до розроблених рецептур). Доза їх внесення – 40 м3/га.

Безпідстилковий гній придатний як для основного удобрення, так і для підживлення. На ґрунтах важкого гранулометричного складу його можна вносити впродовж року, а легкого з метою запобігання втратам азоту – лише влітку під озимі та навесні під ярі культури. За поверхневого застосування його потрібно відразу ж заробляти в ґрунт.

На луках і пасовищах рідкий гній вносять улітку із дощувальних установок відразу після випасання худоби або скошування трави, з тим, щоб до чергового використання минуло не менш як 3 міс. Для поліпшення якості корму отаву можна полити чистою водою.