РОЗДІЛ 7. ОРГАНІЧНІ ДОБРИВА

Екологічно найбезпечнішим і найефективнішим є внесення рідкого гною в ґрунт під час міжрядного обробітку посівів.

У рік внесення безпідстилковий гній ефективніший за підстилковий. Це пояснюється вдвічі вищою доступністю азоту та на 10 % і більше – фосфору і калію. Тому його ефективність значно підвищується за сумісного застосування з фосфорними і калійними добривами. У наступні роки дія безпідстилкового гною нижча, ніж підстилкового, а загалом він не поступається останньому.

Слід зазначити, що в разі порушення технології внесення безпідстилкового гною існує небезпека забруднення ґрунту, повітря, поверхневих і ґрунтових вод. В останніх може збільшуватися вміст нітратів. При внесенні у великих кількостях або впродовж тривалого часу можливі погіршення санітарного стану ґрунту, накопичення важких металів, що негативно позначається на фізико-хімічних і агрохімічних показниках родючості ґрунту.

Для запобігання забрудненню поверхневих і ґрунтових вод слід поєднувати внесення гною з подрібненою соломою, сівбою проміжних культур (редьки, ріпаку, гірчиці та ін.), які перехоплюватимуть рухомі форми елементів живлення з гною і ґрунту.

7.2. Гноївка

Під час зберігання гною в гноєсховищах у гноївкозбірниках збирається гноївка, а сеча тварин у сечозбірники безпосередньо потрапляє з тваринницьких приміщень. Гноївка містить 98 % води, 0,6 – органічних речовин, 0,2-0,3 – азоту, 0,01 – Р2O5, 0,46 % – К20. За доступу повітря гноївка і сеча легко розкладаються мікроорганізмами і азот втрачається. Для запобігання цьому гноївко- і сечозбірники слід щільно закривати кришками, а поверхню стоків вкривати тонкою плівкою відпрацьованих мастильних матеріалів.

Від однієї голови худоби за рік збирається 1,5–2 м3 сечі. Сечозбірники потрібно споруджувати з розрахунку на час зберігання до 1,5–2 міс, що становить 0,25–0,35 м3 на кожну дорослу голову великої рогатої худоби.

Сечу і гноївку використовують для основного удобрення й підживлення. З метою запобігання втратам аміаку їх заробляють у ґрунт відразу після внесення. Затримка із заробкою на 2–3 доби знижує ефективність добрива на 30–50 %.

Дозу гноївки зазвичай розраховують за вмістом у ній азоту. Середня доза її внесення становить 10–20 м3/га, що відповідає близько 25–50 кг/га азоту і 50– 100 кг/га калію. Ефективно також застосовувати гноївку на луках і для підживлення озимих зернових, просапних та овочевих культур. Вегетуючі рослини краще підживлювати розбавленими у 3–4 рази гноївкою та сечову. Оскільки гноївка містить мало фосфору, доцільно одночасно застосовувати фосфорні добрива. Кожна тонна гноївки підвищує врожайність сільськогосподарських культур у перерахунку на зернові одиниці в середньому на 0,1 т.

7.3. Пташиний послід

7.4. Фекалії

Фекалії – це суміш калу і сечі людини. Склад і властивості екскрементів великою мірою визначаються продуктами харчування людини, які мають досить високу перетравність і містять багато білків. Тому для виділень людини характерний відносно високий вміст азоту і кількісне переважання рідких виділень над калом, який складається з непетравленої частини їжі і продуктів секреції кишківника. У середньому людина виділяє за рік близько 50 кг калу і 450 л сечі.

7.5. Торф

Застосування торфу для мульчування ґрунту

Застосування торфу в захищеному ґрунті

7.6. Солома, післязбиральні і кореневі рештки

Основа простого відтворення родючості ґрунту в землеробстві – дотримання закону повернення поживних речовин у ґрунт. Крім елементів живлення, винесених урожаєм, у ґрунт мають повертатися органічні речовини – надземна біомаса (нетоварна частина врожаю). Тому крім підстилки для худоби та для інших господарських потреб решта соломи має бути використана як органічне добриво. Вміст сухих речовин у соломі досягає 85 %, у підстилковому гною – 20, зеленому добриві – 10, рідкому гною – 3 %. Отже, солома має велике значення у регулюванні балансу органічних речовин, що надходять у ґрунт, зокрема на віддалених від ферм полях або в господарствах, де відсутнє тваринництво.

У країнах з розвинутим аграрним виробництвом більшу частину нетоварного врожаю застосовують як добриво і лише незначну – використовують для опалення. Так, у Китаї на паливо використовують 1 % соломи, у Німеччині – 5, у Франції – 12 %, а решту застосовують у тваринництві або заробляють у ґрунт (М. Й. Шевчук та ін., 2012). Нетоварна частина врожаю також має велике значення у ґрунтозахисних технологіях. Вважають, що після сівби чергової культури 20–30 % поля має бути вкрито рослинними рештками. Залежно від культури покриття може становити 10–90 %.

Нині органічні добрива майже не вносять. За умови, що всі рослинні рештки основних і пожнивних культур залишаються на полі, досягається навіть додатний баланс органічного вуглецю і, що важливо зазначити, це економічно вигідніше, ніж використовувати ці рештки для потреб тваринництва і повертати їх на поле вже як гній. За такого способу господарювання органічні добрива непотрібні. Не витримує критики і той аргумент, що солома є кормом. В умовах високотехнологічного тваринництва солому на корм не використовують, а залишають на полі і зазвичай подрібнюють.

Класифікують післязбиральні рештки культур на: