РОЗДІЛ 7. ОРГАНІЧНІ ДОБРИВА

6. Оранку зазвичай проводять в оптимальні строки.

Лише тривале систематичне застосування соломистих добрив може так само впливати на ґрунт і рослини, як і добре сидеральне добриво в короткий строк. Тому доцільно чергувати або комбінувати застосування цих добрив.

Заслуговує також на увагу технологія використання соломи разом з бобовими сидератами. У разі заорювання лише зеленої маси сидерату переважає мінералізація органічних сполук азоту і він частково втрачається. За одночасного внесення зеленого добрива і соломи органічні речовини розкладаються за оптимального співвідношення С : N ¢20...30 : 1).

Можливі два способи використання соломи із сидератами. За першого – під покрив озимих чи ярих зернових культур підсівають бобові сидерати (люпин,

буркун, вику озиму чи яру, горох, люцерну, конюшину, еспарцет та ін.)• Після збирання покривної культури подрібнену солому залишають на полі у вигляді мульчі під сидерати, що ростуть, які потім заорюють восени або навесні. За другого способу після збирання зернових подрібнену солому розкидають по ділянці і заробляють у ґрунт. Потім висівають різні види люпинів, горох, вику та її суміші, ріпак озимий чи ярий, суріпку озиму, редьку олійну, інші культури та їх суміші. Пізно восени їх заробляють у ґрунт.

Досить ефективне внесення соломи з додаванням азотних і вирощуванням зелених добрив (сидератів) під просапні культури з тривалим вегетаційним періодом (буряк, кукурудза).

У перший рік після внесення соломи культурні рослини отримують 15–25 % N, 20-30 – Р2O5 і 25-40 % К2O.

За систематичного внесення соломи ефективність її зростає, а нестача азоту виявляється лише у перший рік. У наступні роки азоту вивільняються більше, ніж зв'язується, тому післядія соломи часто виявляється і без додаткового внесення азоту з іншими добривами.

Ефективність соломи за систематичного внесення в сівозміні зростає з 0,1 до O, 2-0,3 т/га у перерахунку на зернові одиниці від кожної тонни соломи.

За тривалого систематичного внесення соломи і вирівнювання її норм за елементами живлення мінеральними добривами солома за своєю дією на продуктивність культур не поступається гною.

Солома поліпшує фізичні і фізико-хімічні властивості ґрунту, підвищує його здатність утримувати воду, посилює активність мікроорганізмів, їх азотфіксувальну здатність, зменшує втрати азоту, підвищує доступність фосфору, сприяє збереженню гумусу в ґрунті. Будь-які аргументи, якими виправдовують спалювання соломи незалежно від місця проведення – в полі, в скирті чи в пічці, є необґрунтованими. Так, солома згоряє на 1 м2 за 30–40 с. При цьому температура на поверхні ґрунту може досягати 360 °С, а на глибині 5 см – близько 50 °С. При цьому в шарі ґрунту 0–5 см вигоряє гумус, а до глибини 10 см втрачається вода. Крім того, знижується біологічна активність ґрунту, погіршуються водно-фізичні властивості – збільшується брилистість, зменшується частка агрономічно цінних, зокрема водостійких, агрегатів.

Післязбиральні рештки рослин (стерня і коріння) – важлива стаття надходження в балансі органічних речовин і трансформації елементів живлення у ґрунті. Отже, їх можна розглядати як різновид отавного зеленого добрива.

Кількість і якість післяжнивних решток залежить від культури, сорту та врожайності і змінюється в широких межах, т/га: люпин багаторічний – 2–3, конюшина – 3–7, люцерна – 4–9, горох – 1,5–3, озимі жито і пшениця – 2,2-6,5, ячмінь – 2–4,5, кукурудза – 1,5–6, картопля – 1–1,2, буряк цукровий – 1–1,5, жито на зелений корм – 1–2, гірчиця – 0,4-1,0, багаторічні злакові трави – 5–11.

Слід зазначити, що разом із поліпшенням балансу органічних речовин післяжнивно-кореневі рештки бобових і зернобобових культур унаслідок азотфіксації поліпшують також і баланс азоту. Вміст азоту в коренях бобових культур досягає 2–2,5 %, тоді як в інших культур – не перевищує 0,5–1 % в розрахунку на суху речовину. Тому післязбиральні рештки багаторічної люцерни за вмістом у них сухої речовини та азоту на 1 га можуть бути еквівалентні 40 т/га гною, конюшини – 20–25 т/га гною.

Злакові багаторічні трави за масою післязбиральних решток серед усіх культур посідають перше місце, але містять мало азоту (0,5-0,7 %), що створює широке співвідношення С : N. Тому під час їх мінералізації мікроорганізми вико-

ристовують з ґрунту і добрив значну кількість азоту, приблизно таку саму, як і при заорюванні соломи на добриво.

Кількість і якість післязбиральних решток можна регулювати структурою посівних площ, проміжними культурами, висотою зрізування стеблостою під час збирання врожаю, що потрібно обов'язково враховувати при визначенні норм і місця внесення органічних добрив у сівозміні.

7.7. Сапропель

Сапропель – це донні органо-мінеральні відклади прісноводних водойм, що утворилися впродовж тривалого історичного періоду. Його формують рештки рослинних і тваринних організмів, мінеральні та органічні домішки, які переносяться вітром і водою. Сапропель на повітрі сохне повільно, погано віддає вологу. Після висихання стає твердим, змінює природне (від рожевого до темно- коричневого) забарвлення і повторно не намочується. Загальні запаси сапропелю в Україні оцінюють у 0,8 млрд м3.

Сапропель добувають земснарядами з намиванням пульпи у відстійники, де в перший рік він зневоднюється, а на другий після промерзання (внаслідок чого стає пухким) його сушать до вологості 50 %. Залежно від родовища сапропель може містити 0,5-2,5 % N, 0,15–0,20 – Р2O5, 2-4 – СаО і 0,5-2,5 % MgO. В сапропелі майже немає калію. Доступного азоту і фосфору в ньому втричі менше, ніж у гною. Вміст органічних речовин коливається від 12 до 80 %, золи – від 20 до 90 % на суху речовину.