РОЗДІЛ 7. ОРГАНІЧНІ ДОБРИВА

7.1. Гній

Гній – це субпродукт тваринного походження, а потенційно – універсальне біоорганічне добриво. Правильне його використання є необхідною передумовою інтенсивного рослинництва. Там, де встановлено оптимальний зв'язок між рослинництвом і тваринництвом, зберігається природне повернення в ґрунт органічних речовин та елементів живлення. Тому утилізація гною є значним прихованим потенціалом, який забезпечує використання або повернення в господарський колообіг відходів тваринництва. Крім того, він ретельно контролюється державними органами. Дотримання санітарних норм потребує значних площ, які не завжди є.

7.1.1. Підстилковий гній

7.1.2. Безпідстилковий гній

Ведення тваринництва на промисловій основі не передбачає застосування підстилки. Безпідстилковий гній – це суміш рідких і твердих виділень тварин з домішками кормів і води. Залежно від кількості води, що пов'язано з технологією його виділення, безпідстилковий гній поділяють на напіврідкий (містить більш як 8 % сухої речовини), рідкий (3–8 %) та гнойові стоки (3 % сухої речовини).

Для визначення кількості отриманих органічних добрив застосовують коефіцієнт для перерахунку на умовний гній із вмістом 25 % сухої речовини і 75 % води. Цей коефіцієнт для перерахунку (К) розраховують за такою формулою:

К = (100 – Вфякт) : (100 – Bумов),

де Bфакт – фактична вологість, %; Вумов – умовна вологість (75 %).

Наприклад, якщо фактична вологість гною 90 %, то К = (100–90) : (100–75) = – 10 : 25 = 0,4. Якщо вологість безпідстилкового гною не визначають, то можна скористатись такими коефіцієнтами для перерахунку на умовний гній: гнойові стоки – 0,06; рідкий безпідстилковий гній – 0,2; напіврідкий – 0,5; підстилковий гній і різні компости – 1.

Вихід безпідстилкового гною за добу від однієї голови великої рогатої худоби становить близько 40–55 л (25–35 л калу, 10-15 л сечі та 5-10 л води), від однієї свині – 10–12 л. Обчислено, що маса 1 м3 рідкого гною близько 0,95 т, напіврідкого – 0,90 т. Такий гній досить плинний, він легко рухається по трубопроводах самопливом, його можна перекачувати за допомогою насосів, що значно спрощує очищення тваринницьких приміщень та створює умови для повної механізації його внесення в ґрунт.

Кількість і якість рідкого безпідстилкового гною залежить від виду і віку тварин, типу годівлі, тривалості періоду відгодівлі або стійлового утримання, кількості води, що витрачається на прибирання гною з приміщень, технології його зберігання (табл. 7.3). Так, у разі збільшення кількості води об'єм гною зростає. Наприклад, за підвищення вологості лише на 2 % (з 90 до 92 %) його об'єм збільшується на 25 %. У середньому рідкий гній усіх видів тварин містить 0,3 % азоту, 0,13 – Р2O5 і 0,3 % – К2O. Після розшарування гною в рідку фракцію переходить 80 % азоту, 70 – фосфору і 90 % – калію.

Прифермські сховища для зберігання безпідстилкового гною будують не ближче ніж за 300 м від тваринницьких приміщень. На полях, які потрібно удобрювати, будують гноєсховища відкритого котлованного типу. Гній можна зберігати у прифермських сховищах, які з'єднані трубопроводами з гідрантами чи невеликими станціями для подавання гною в цистерни-розкидачі або дощувальні установки.

У процесі зберігання у сховищах безпідстилковий гній поступово розділяється на три шари, які різняться за щільністю, вмістом сухої речовини та елементів живлення. Нижній шар – це осадженні тверді часточки гною і піску, що містять мало аміаку і 12–14 % сухої речовини. Верхній шар – щільна, плаваюча маса з вмістом 16–22 % сухої речовини. Між цими шарами знаходиться рідка фракція з високим вмістом аміачного азоту та низьким – сухої речовини (6–12 %). Для запобігання розшаруванню один раз на тиждень гній переміщують (гомогенізують).

Таблиця 7.3. Вміст елементів живлення в рідкому гною і пташиному посліді, кг/м3 (К.-Н. Beer, 1990)

Це поліпшує умови праці з його навантаження, транспортування і внесення. Слід також враховувати, що свинячий гній розшаровується швидше, ніж коров'ячий.

У разі використання безпідстилкового гною для удобрювальних поливів його заздалегідь розділяють на тверду і рідку фракції (зазвичай природним відстоюванням). Крім того, можна використовувати й інші методи: проціджування, фільтрацію, пресування, сепарацію, декантацію, коагуляцію. Для удобрювальних поливів вегетуючих рослин гній у період внесення у 6–8 разів розбавляють водою, а в інші періоди – у 2-4 рази. Концентрація азоту під час внесення гною на посівах більшості сільськогосподарських культур має не перевищувати 1 г/л. Напіврідкий гній можна компостувати з торфом або різаною соломою.

Місткість гноєсховища визначають з урахуванням виходу гною і тривалості періоду зберігання, коли його не вносять (відсутність вільних полів, поля вкриті снігом, бездоріжжя тощо). Це зазвичай триває 2–6 міс, тому гноєсховища розраховують на зберігання рідкого гною впродовж 10 міс.

Найсучаснішою і найекономічнішою системою утилізації та переробки гною є технологія розділення (сепарації) стоків з наступною переробкою рідкої і твердої фракцій на високоякісне добриво, що дає змогу зменшити місткість відстійників у 2–3 рази.

У світі поширені різні технології утилізації гною, для кожної ферми потрібне своє оптимальне рішення. Системи виділення, перекачування, перемішування, складування гною мають бути адаптовані до потреб конкретного господарства. Проте всі технології утилізації передбачають однакову схему: реагентна обробка та сепарація.

Фізико-хімічну (реагентну) обробку гною проводять внесенням у накопичувач за постійного перемішування 19 % розчину реагенту (сульфату заліза або алюмінію, хлорного заліза, вапна). Це дає змогу зв'язати леткі сполуки, запобігти забрудненню атмосфери, знищити запахи, полегшити і пришвдшити подальше оброблення гною. Дозу і вид реагенту визначають попереднім аналізом. Наступний крок – сепарація для отримання добрив у твердому і рідкому стані, які обробляють окремо за відносно простими технологіями.