Розділ «9.3. Агрохімічні та фізіолого-екологічні основи системи удобрення»

5) одночасно із засобами захисту рослин (для поліпшення якості робочого розчину і стану рослин унаслідок зняття стресу від дії засобів захисту);

6) для стимулювання засвоєння рослинами елементів живлення з ґрунту;

7) для підвищення якісних і кількісних показників урожаю.

У багатьох випадках позакореневе підживлення має низку переваг над кореневим.

1. Дає змогу в потрібний час забезпечити рослини необхідними речовинами, при чому доставити поживу в органи, які їх потребують. Цей шлях засвоєння елементів живлення значно коротший, ніж через кореневу систему (азоту, калію і сірки – у 4–6 разів; фосфору – в 20, мангану – в 30, магнію – в 7S, заліза – в 100 разів. Такі елементи, як фосфор, сірка, бор, на відміну від азоту, калію, молібдену та інших, у випадку їх нестачі не можуть переміститися зі старих нижніх листків до молодих ростучих органів, тому на пізніх етапах розвитку рослин може виникати голодування. Листковими підживленнями, на відміну від ґрунтових, можна миттєво ліквідувати проблему. Також через листки можна внести вже готові амінокислоти, полісахариди, вітаміни, що позбавить рослину від необхідності витрачати енергію на їх утворення внаслідок розщеплення складних сполук. Це особливо актуально під час будь-якого стресу в рослин, коли гальмуються процеси обміну речовин.

2. Елементи живлення, внесені в ґрунт, рослинами засвоюються далеко не повністю (азот – близько 50 %, фосфор – 25, калій – 65 %). Частина їх перетворюється на недоступні для рослин сполуки. Цього не відбувається при позакореневому підживленні.

3. Позакореневе підживлення можна проводити в різні періоди росту і розвитку рослин.

4. У періоди з малою кількістю опадів ефективність кореневих підживлень низька, оскільки добрива вносяться в сухий ґрунт.

При позакореневих підживленнях можна легко досягти рівномірного розподілу добив. Виняткове значення це має для мікроелементів, які застосовуються в малих дозах.

За стресових ситуацій (нестача вологи, низькі температури, приморозки тощо) засвоєння елементів живлення кореневою системою є недостатнім, що уповільнює ріст і розвиток рослин. Часто критичний стан настає під час інтенсивного наростання вегетативної маси рослин, коли в ґрунті зменшуються запаси доступних сполук елементів живлення, а їх поповнення відстає від темпів розвитку рослин. Особливо часто це спостерігається під час посушливої погоди. У цьому разі поліпшити живлення рослин можна за допомогою позакореневих підживлень. Слід зауважити, що такий спосіб внесення добрив є допоміжним і не може замінити основного внесення.

Хоча обсяги засвоєння елементів живлення через листки незначні, швидкість і ступінь (відсоток) їх засвоєння значно вищі, ніж із добрив, які вносяться в ґрунт. Найшвидше проникають у листки азот, калій, цинк, повільніше – фосфор, кальцій, манган, бор, сірка і ще повільніше – магній. З усіх елементів живлення найшвидше поглинається азот – упродовж доби, тоді як, наприклад, фосфору потрібно більше ніж тиждень. Високі ступені міграції в рослині мають азот, фосфор, калій, середні – магній, цинк, манган, низькі – бор, кальцій, сірка.

Внесення позакоренево фосфору, калію, кальцію недоцільно розглядати як спосіб поліпшення живлення ними рослин, тоді як азот можна вносити у значно більших кількостях. Потребу рослин у мікроелементах часто повністю задовольняють цим способом. Позакореневе підживлення рослин мікроелементами у кілька разів ефективніше, ніж внесення їх у ґрунт. Особливо доцільно підживлювати здорові рослини, достатньо забезпечені іншими елементами живлення.

Нині для позакореневого підживлення пропонується велике різноманіття добрив. Водорозчинні добрива поділяють на дві групи: фертигатори і для листкових підживлень. їх хімічний склад подібний. Перша група добрив передбачена для краплинного зрошення, вони значно дешевші, але недостатньо розчинні для застосування для позакореневого підживлення. Забивання форсунок обприскувача – небажане явище. Крім того, після позакореневого внесення фертигаторів на листках зазвичай залишається помітний сольовий наліт через невисоку їх розчинність. Він швидко здувається вітром і не приносить користі.

У рослині як єдиному цілісному організмі кореневе і позакореневе живлення тісно взаємопов'язане. Тому позакореневе підживлення потрібно розглядати як невід'ємну частину технологій вирощування сільськогосподарських культур, яка за певних умов здатна підвищувати ефективність внесених у ґрунт добрив і використання ґрунтової родючості. Це своєрідна "швидка допомога" рослинам яким необхідні ті чи інші елементи живлення.

Важливою ланкою, що пов'язує ці два типи живлення, є фотосинтез. Фотосинтез може впливати на живлення рослин двома шляхами. З одного боку, позакореневе підживлення підвищує інтенсивність фотосинтезу, що сприяє забезпеченню кореневої системи органічними речовинами та енергетичним матеріалом. При цьому корені ліпше розвиваються та інтенсивніше засвоюють з ґрунту елементи живлення. З іншого боку, введення в листки хімічних елементів ззовні може зумовити зв'язування та утримування продуктів фотосинтезу в місцях їх утворення, що негативно позначатиметься на діяльності кореневої системи і врожайності. Останнє зазвичай спостерігається у разі проведення позакореневих підживлень у період інтенсивного вегетативного росту рослин, коли в них переважають синтетичні процеси. Позитивний ефект дають підживлення, які проводять після цвітіння, коли в рослинах переважає гідроліз. Слід зазначити, що таке підживлення є лише додатковим прийомом у системі удобрення, ефективна дія якого виявляється за достатнього внесення добрив в основне удобрення та для ранньовесняного підживлення. Азот, який надходить через листки, добре розподіляється по всій рослині, тоді як нормальний розподіл фосфору можливий лише за потрапляння його через кореневу систему. При надходженні фосфору через листки, незважаючи на інтенсивне поглинання і високий вміст фосфору в тканинах, уся рослина цим елементом живлення не забезпечується.

Найліпшим азотним добривом для позакореневих підживлень є карбамід. Амідна форма азоту швидко проникає через листкову поверхню. Позакореневе підживлення карбамідом доцільно поєднувати з внесенням мікроелементів і пестицидів, якщо немає застережень у регламенті їх застосування. Це зменшує стресовий вплив засобів захисту рослин на культурні рослини, підвищує ефективність їх дії. Об'єм робочого розчину має бути не меншим за 250–300 л/га. Допустимі такі концентрації робочих розчинів карбаміду, які не пригнічують розвитку рослин, %:

зернові – 5,0–30,0 морква – 1,2-3,0

кукурудза – 0,4-0,6 цибуля 1,6-2,5

буряк – 1,5-2,0 селера 0,8-1,0

картопля – 0,8-1,6 персик 1,2-1,5