Розділ «9.3. Агрохімічні та фізіолого-екологічні основи системи удобрення»

При виборі прийому внесення добрив важливо враховувати потребу культур в елементах живлення за фазами росту й розвитку та можливість розміщення їх у зоні найбільшої доступності для кореневих систем рослин. На вибір прийому внесення добрив значно впливають властивості самих добрив, їх взаємодія з ґрунтом, рухомість у ґрунтовому розчині, наявність у добривах баластних речовин та відношення до них сільськогосподарських культур.

Під час вибору строків, прийомів і способів внесення добрив за мету ставлять вирішення таких завдань: створити умови максимальної доступності для рослин елементів живлення з добрив; забезпечити їх елементами живлення впродовж усієї вегетації й особливо у критичні періоди (найбільшої потреби в елементах живлення); звести до мінімуму втрати добрив від вимивання, ерозії та звітрювання; зменшити перехід елементів у ґрунті в недоступні для рослин форми. Крім того, потрібно враховувати особливості розвитку кореневої систем рослин по шарах ґрунту та особливості їх зволоження впродовж вегетації.

Добрива мають знаходитися в зоні функціонування коренів рослин і водночас не переходити в ґрунті в недоступні форми. У раз глибокого заробляння у вологий орний шар вони залишаються доступними для рослин упродовж усієї вегетації. На ґрунтах легкого гранулометричного складу добрива потрібно заробляти глибше.

Азотні добрива (нітрати) можуть вимиватися, що негативно впливає на навколишнє природне середовище. Це явище найпоширеніше в умовах достатнього зволоження на ґрунтах легкого гранулометричного складу та на парових полях.

Вимивання нітратів характерне для пізньої осені та ранньої весни, зокрема на полях, не зайнятих рослинами. Тому важливо правильно обрати строки внесення азотних добрив, врахувавши, що найбільше азоту вимивається з нітратних їх форм. По можливості потрібно скорочувати час від їх внесення до початку сівби чи періоду інтенсивного засвоєння рослинами.

За поверхневого або мілкого внесення твердих амонійних і амідних добрив втрати азоту внаслідок звітрювання аміаку залежать від їх доз внесення, кислотності й вологості ґрунту. Так, якщо за поверхневого внесення високих норм карбаміду втрачається 30 % і більше азоту, то за використання аміачної селітри і сульфату амонію – втрати не перевищують 1-3 %.

Фосфорні добрива навіть на ґрунтах легкого гранулометричного складу зберігаються у місцях їх внесення і майже не мігрують по профілю ґрунту. Калій на таких ґрунтах може частково вимиватися.

На ґрунтах важкого гранулометричного складу за осіннього внесення ступінь закріплення фосфору і калію майже однаковий. За мілкого заробляння добрив унаслідок дуже слабкої рухомості в сухому ґрунті вони не використовуватимуться рослинами. Після підживлення культиватором-рослинопідживлювачем фосфорні й калійні добрива також часто потрапляють у сухий шар ґрунту і дають менший ефект, ніж при зароблянні плугом до початку сівби в зону розміщення основної маси коренів рослин.

Отже, добираючи прийоми, строки, способи і технологію внесення добрив, можна значно підвищити їх оплату приростом урожаю культур та поліпшити якість рослинницької продукції.

Основне (передпосівне) внесення добрив проводять до початку сівби з метою забезпечення стабільного живлення рослин упродовж усього періоду вегетації. При цьому вносять гній та інші органічні добрива, зазвичай більшу частину загальної норми мінеральних добрив восени або навесні залежно від ґрунтово-кліматичних умов, форм добрив, їх наявності та інших причин.

Основне внесення фосфорних і калійних добрив проводять восени під зяблевий обробіток ґрунту, щоб добрива потрапили в шар ґрунту з гарантованим зволоженням, де розміщена основна частина кореневих систем рослин. Від системи технічних засобів для обробітку ґрунту значною мірою залежить розміщення добрив в орному шарі ґрунту (табл. 9.6).

Таблиця 9.6. Розміщення мінеральних добрив у шарах ґрунту в разі заробляння їх різними знаряддями, %

Під час заробляння бороною внесені добрива розміщуються у верхньому (0-5 см) шарі ґрунту. Такий спосіб заробляння ефективний за достатнього зволоження ґрунту або в разі зрошення та для підживлення культур суцільної сівби азотними добривами.

Плуг з передплужником значну частину добрив заробляє в нижню частину орного шару ґрунту, звідки вони засвоюватимуться добре розвиненою кореневою системою. Проте на початку вегетації рослини можуть відчувати нестачу елементів живлення, що потребує додаткового внесення добрив для забезпечення оптимального живлення рослин.

Строки основного внесення добрив залежать від типу, гранулометричного складу і вологості ґрунту та властивостей добрив. Азотні добрива зазвичай вносять навесні, щоб зменшити втрати азоту. їх найчастіше заробляють культиваторами, оскільки нітратний азот перемішується по профілю ґрунту з опадами.

На ґрунтах середнього і важкого гранулометричного складу рідкі аміачні добрива (аміак безводний і водний) можна вносити восени під глибоку культивацію, коли середньодобова температура ґрунту нижча за 10 °С. При цьому процеси перетворення азоту в ґрунті сповільнюються і він не втрачається.

Калійні добрива вносять навесні лише за достатнього зволоження на ґрунтах легкого гранулометричного складу або під час переорювання зябу.

Гній і компости вносять під оранку зябу або навесні. Весняне внесення їх практикують, якщо за зиму вони накопичилися в господарстві. Ці добрива застосовують на ґрунтах легкого гранулометричного складу, на яких переорюють зяб, зокрема для підготовки ґрунту під просапні культури. При цьому також можна вносити мінеральні добрива. В таких умовах високий ефект від добрив, внесених навесні до початку сівби, дає їх заробляння культиватором.

Припосівне (рядкове), або присадивне, удобрення застосовують для задоволення потреб рослин в елементах живлення у перший період їх росту і розвитку. Це перший обов'язковий прийом внесення мінеральних добрив під усі культури в усіх ґрунтово-кліматичних умовах. Під час сівби насамперед вносять переважно легкорозчинні фосфорні добрива, оскільки фосфор потрібний для живлення рослин у перші дні життя.

Припосівне внесення добрив завжди проводять локально, що значно підвищує їх використання. Так, за рядкового внесення суперфосфату гранульованого під зернові культури використання фосфору становило 40–60 %. При цьому врожайність зерна підвищувалася на 1,5–3 ц/га за окупності 1 кг P2O5 12–15 кг зерна.