Розділ «9.3. Агрохімічні та фізіолого-екологічні основи системи удобрення»

Воду вважають твердою, якшо вміст кальцію в ній перевищує 35 мг/л (або 88 мг/л карбонату кальцію). Для поліпшення її якості додають кондиціонер, який містить зм'якшувач, а також змочувач, антиспінювач та стабілізатор. Він поліпшує розчинність добрив і пестицидів у воді, запобігає їх осадженню, створює оптимальні умови для засвоєння поживних речовин рослинами. Кондиціонер завжди додають у воду першим, він "зв'язує" (дезактивує) катіони, після чого добавляють добрива і пестициди. Зм'якшити воду можна також за допомогою сульфату амонію. Зазвичай його додають із розрахунку 10–20 кг на 1 т води.

12. Робочий розчин готують безпосередньо перед внесенням. Бак обприскувача наповнюють на 2/3 водою і за увімкненої мішалки засипають потрібну кількість карбаміду. Після цього добавляють сульфат магнію, пестициди і мікродобрива. За потреби останні заздалегідь розчиняють у воді в окремій посудині, тобто готують маточний розчин, і заливають цей розчин в обприскувач.

Важливе значення має послідовність завантаження препаратів у бак: спочатку додають водорозчинні гранули та змочувальний порошок, потім – рідкі суспензії, водні розчини або водні концентрати, останніми – концентрати емульсії, Наступний компонент добавляють у бак тільки після якісного розчинення попереднього.

Потім у бак доливають воду до повного об'єму. На 1 га посіву польових культур витрата робочої рідини має становити 250–300 л.

Будь-яка помилка може призвести до порушення фізіологічних процесів у рослині, до опіків листків та втрати врожаю. Щоб запобігти цьому, треба уважно читати етикетку на упаковці препарату.

Дози добрив для післяпосівного внесення визначають, виходячи з їх кількості, застосованої для основного і припосівного удобрення, та за результатами ґрунтової і листкової діагностики. За позакореневого підживлення не можна вносити елементи живлення про запас, як це часто роблять при внесенні в ґрунт, так як елементи з листків швидко проникають в рослину.

Отже, для різних культур залежно від рівня запланованої продуктивності, загальної норми добрив та інших умов можливе різне поєднання прийомів внесення добрив. Всебічне обґрунтування, добір строків і способів внесення оптимальних норм і форм добрив з урахуванням ґрунтово-кліматичних, погодних, агротехнологічних умов під кожну культуру значно підвищує їх агрономічну ефективність та екологічну безпечність.

9.3.5. Баланс елементів живлення і гумусу в ґрунті

Завдання агрохімії полягає в оцінюванні спрямованості колообігу біогенних елементів і ступеня інтенсивності антропогенної дії на систему ґрунт–рослина за балансом елементів живлення в агроценозі. Баланс елементів живлення – це прогнозований показник продуктивності культур, родючості ґрунту і ступінь відповідності кількості внесених добрив і винесених з урожаєм елементів живлення та одночасно показник хімічного навантаження на ґрунт, рослини й навколишнє природне середовище.

Баланс елементів живлення в ґрунті оцінюють за різницею між сумарною їх кількістю, яка надходить і вилучається з нього. Він відображає ступінь інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та є основою для планування і прогнозування застосування добрив, дає змогу цілеспрямовано регулювати родючість ґрунту, запобігати забрудненню довкілля тими чи іншими елементами.

Теоретично рівень застосування добрив за оптимального рівня родючості ґрунту має бути таким, щоб повністю компенсувати вилучення елементів живлення, які виносяться з урожаєм і втрачаються внаслідок вимивання, ерозії та з інших причин, тобто баланс цих елементів має бути нульовим.

Баланс елементів живлення є кількісним виразом вмісту елементів живлення в ґрунті на певній площі або об'єкті досліджень (полі, сівозміні, господарстві, районі, області і т. д.) з урахуванням усіх статей їх надходження (внесені добрива, різні природні джерела) і витрат (винос з урожаєм, непродуктивні втрати – змивання, вимивання і т. д.) упродовж певного часу. Розрізняють біологічний, господарський і внутрішньогосподарський баланси.

Біологічний баланс (повний або екологічний) найповніше охоплює всі статті надходження елементів живлення, які задіяні в колообігу. Зазвичай його розраховують лише в теоретичних дослідженнях. При цьому в частині надходження враховують такі джерела: 1) мінеральні добрива; 2) органічні добрива; 3) меліоранти;

4) елементи живлення з атмосфери, включаючи надходження з опадами; 5) насінний матеріал; 6) рослинні рештки; 7) біологічна фіксація азоту симбіотичними, вільноіснуючими та асоціативними мікроорганізмами.

У витратній частині враховують такі складові: 1) на створення товарної і нетоварної частин урожаю; 2) рослинні рештки; 3) вимивання в ґрунтові води; 4) змивання з поверхні ґрунту; 5) газоподібні втрати; 6) втрати внаслідок ерозії ґрунту.

З практичною метою використовують дані господарського балансу елементів живлення, в якому не враховують рослинних решток – обпалого листя, кореневих і післязбиральних решток рослин. Його складають для оцінювання системи застосування добрив за ступенем забезпеченості запланованих урожаїв елементами живлення.

Розміри й співвідношення статей надходження і витрат елементів живлення у балансі значно змінюються залежно від природних і господарських умов, тобто від забезпеченості добривами, врожайності культур, рівня родючості ґрунту. Для спрощення розрахунків іноді можна скоротити кількість зіставних та однакових статей як у частині надходження, так і в частині вилучення. Наприклад, кількість азоту, яка находить у ґрунт з атмосферними опадами, насінням і продукується вільноіснуючими мікроорганізмами, часто відповідає сумарним втратам його від вимивання, ерозії і звітрювання. Сумарна кількість фосфору, калію та інших елементів живлення, що надходить з атмосфери та із насінням, також може відповідати їх втратам від ерозії і вимивання. У зв'язку з такими спрощеннями у прибутковій частині балансу в кінцевому результаті можуть залишитися лише статті внесення з добривами і меліорантами (для азоту – ще й симбіотична азотфіксація), у витратній – засвоєння рослинами (господарський винос). Це значно спрощує балансові розрахунки, тому їх легко можна провести для виробничих посівів, сівозміни тощо.

Внутрішньогосподарський баланс враховує вилучення елементів живлення з території господарства з товарною продукцією рослинництва і тваринництва та надходження їх із добривами, кормом для худоби, які завозять у господарство. На цей баланс істотно впливає спеціалізація господарства. Так, із господарств зернового напряму з урожаєм відчужується близько 70 % азоту, 85 – фосфору і 25 % калію. У господарствах, які виробляють продукцію тваринництва і використовують власні корми, з органічними добривами у ґрунт може повертатися до 50 % азоту, 60–70 – фосфору і до 90 % калію.

Баланс характеризують різними показниками: коефіцієнтом повернення, інтенсивністю, ємністю та виражають в абсолютних величинах (кг/га).

Абсолютні показники балансу (кг/га) – різниця між надходженням і вилученням елемента живлення. Якщо елементів живлення надходить більше, ніж відчужується, баланс зі знаком "плюс" (додатний), якщо навпаки – зі знаком "мінус" (від'ємний). Якщо обидві частини балансу рівні, його називають нульовим (бездефіцитним, або зрівноваженим).