Розділ «9.3. Агрохімічні та фізіолого-екологічні основи системи удобрення»

Вважають, що середньорічна мінералізація гумусу становить, т/га: під зерновими культурами – 0,5-1,0, просапними – 1,5-2,5, під чистим паром – 2,5-3,5. Найпростіший спосіб визначення витрат гумусу з ґрунту на створення врожаю – за кількістю використаного рослинами азоту. Наприклад, якщо на створення врожаю рослини використали 150 кг азоту, а в гумусі вміст азоту становить близько 5 %, то було мінералізовано 3 т/га гумусу.

Щорічне поповнення гумусу кореневими і післяжнивними рештками в середньому становить, т/га: зернових культур – 0,4–0,6; просапних – 0,2–0,3; багаторічних трав – 0,5-1,0.

Балансові запаси гумусу в ґрунті в зарубіжних країнах розраховують методом ізогумусових коефіцієнтів, під якими розуміють кількість гумусу (% на суху речовину), що утворюється в ґрунті з різних органічних матеріалів. Для соломи такий коефіцієнт становить 10 %, коренів і кореневих шийок рослин – 18, гною – 20–40, молодих рослин і зелених добрив – 0.

Коефіцієнт гуміфікації – частка (відсоток) вуглецю органічних решток, які включаються в гумус з ґрунту. Для зернових культур і багаторічних трав його прирівнюють до коефіцієнта гуміфікації підстилкового гною, для просапних культур він удвічі менший, для зелених добрив – майже відсутній. Коефіцієнт гуміфікації гною становить 20–25 % за вмісту сухої речовини 25–50 %. Наприклад, за вмісту сухої речовини у гною 25 % і коефіцієнта гуміфікації 0,2 з 1 т добрива утворюється 50 кг гумусу. Тому збереження бездефіцитного балансу гумусу або забезпечення додатного його балансу потребує значних витрат. Із цих міркувань насамперед важливо досягти мінімально оптимального рівня гумусованості, за якого на певному ґрунті можна отримати високий урожай. Для дерново-підзолистих ґрунтів він становить 1,6–2 %, для сірих лісових – 2,5–3, для чорноземів – 3–4 % і т. д.

Для визначення загального обсягу накопичення органічних добрив у господарстві застосовують такі коефіцієнти для переведення їх на стандартний гній: гній підстилковий – 1,0; гній безпідстилковий (10 % сухої речовини) – 0,25; компости торфогноєві (1 : 1) – 1,0; солома – 2,2; пташиний послід – 1,4; сапропель – 0,25; дефекат – 0,25.

Для підтримання бездефіцитного балансу гумусу на різних типах ґрунтів необхідна насиченість сівозмін органічними добривами у перерахунку на підстилковий гній, т/га: на дерново-підзолистих середньо- і важкосуглинкових 10–12; супіщаних – 12–15; чорноземах типових і звичайних у сівозмінах без трав – 6–8, з травами (20 %) – 4–5, вилужених – 7–12, карбонатних – 5–10; каштанових ґрунтах – 4–5; на зрошуваних землях – 13. У сівозмінах без багаторічних бобових трав ці норми гною потрібно збільшувати на 20–30 %.

У середньому 1 т внесеного гною забезпечує утворення такої кількості гумусу в ґрунті, кг: на Поліссі – 42, в Лісостепу – 54, в Степу – 59.

Важливим джерелом органічних речовин для ґрунту є залишена на добриво солома. Коефіцієнт її гуміфікації в 1,5 раза менший, ніж гною. Так, для підтримання оптимального гумусового стану чорнозему опідзоленого Правобережного Лісостепу в польовій сівозміні за відсутності можливості внесення органічних добрив на полі необхідно залишати не менш як 60–70 % нетоварної частини врожаю на фоні застосування мінеральних добрив у нормі N45-90P45-90K45-90. За органічної системи удобрення з внесенням на 1 га площі сівозміни 9–18 т гною на полі треба залишати не менш як 30–10 % нетоварної частини врожаю. За внесення на 1 га площі сівозміни 4,5-13,5 т гною у поєднанні з мінеральними добривами (N30-70P30_90K20_60) ця частка має становити 50-30 %.

Добрива підвищують урожай сільськогосподарських культур, що сприяє збільшенню кількості кореневих і пожнивних решток, й отже, поверненню органічних речовин у ґрунт.