Розділ «"Безумна Євдокія"»

Євдокія Савеліївна скинула капелюх. У нас вдома, в квартирі, вона його не скидала. Очевидно, вона підготувалася до бою. І хотіла бачити очі супротивника.

А я не хотів воювати. Мені просто треба було з’ясувати й збагнути.

— Ну пригадайте, — говорив я, — хіба могла, наприклад, Оля подумати, що Люся Катуніна, яка так несправедливо, через якусь дурницю, образилася на неї…

— Несправедливо? — перебила вона. — Пробачте, мені не хотілося б у буквальному, так би мовити, розумінні слова… за Олиною спиною… — Вона кивнула на Олю, яка згорбилася, ніби й справді чекала удару. — Та оскільки ви самі торкнулися цієї проблеми!

— Зараз уже якось дріб’язково… все це перебирати. Але ж Олечка не змогла провести її на ту зустріч.

— Це не так! — ніби вистрелила вона. — Це, безумовно, не так. Оля забула про неї. Забула! Ось що жахливо.

— Як забула?

— Люся стояла на вулиці з важкою папкою її малюнків. Вона чула через відчинене вікно, як Оля жартувала, задавала питання… Одно слово, виявляла ерудицію. Люся навіть піти звідти не могла: у неї в руках була папка!

— От бачите, ви так роздратовано… Даремно я почав цю розмову!

Постать її знову стала більшою. Це, як не дивно, виявлялося, коли вона метушилася.

— Якщо ви вважатимете сьогоднішню історію за випадковість, вона повториться! Повірте, що це так. Це, безумовно, так.

Саме за якусь мить до цього я хотів сказати, що один вчинок не може всебічно характеризувати людину. «Якщо він випадковий», — відповіла б вона.

— Не подумайте, що Люся мені скаржилася, — поспішила сказати Євдокія Савеліївна. — Вона, як і ви, намагалася знайти виправдання. Та виправдовувати винного — означає губити його.

— Ви гадаєте, Оля навмисно?..

— Вона просто вирішила, що любов відбирає у людей гордість і самолюбство. Адже Люся любила її.

— Ну якщо навіть так… то потім, коли Люся не могла нормально вчитися, Оля заступилася за неї. Тільки вони з Надею знали причину… І Оля намагалася всім пояснити. Та Люся сказала: «Мені не потрібний захист!»

— Вона сказала: «Не потрібний такий захист!» Одне слово міняє, як бачите, дуже багато.

— Який… такий?

— Мені б не хотілося заглиблюватися в чужу драму.

– І все-таки, якщо ми вже почали…