Розділ «Пізня дитина»

— В якому розумінні? — спитав я.

— Пенсіонери не хочуть залишати насиджених місць.

— «Той мельник — кепський чоловік, що хоче вдома жить весь вік!» — не проспівав, а злісно прокричав я. — Ти їм це пояснив?

— Пояснив.

— «Бо звичка небом нам дана, заміна щастю є вона!..»

— Справді, відмовляються від власного щастя! Це ж нерозумно. Як ти гадаєш?

— Треба шукати серед молодих, — відповів батько.

Я шукав серед людей різного віку. Всім самотнім я пояснював, що, переїхавши до Івана, вони житимуть водночас і в місті й на дачі, що їм не доведеться купувати путівки на курорт. Іван дав мені завдання — і я повинен його був виконати. Але виявилося, що люди не люблять переїздити з місця на місце. І ще виявилося, що вони чомусь не дуже цінують всякі вигоди. Для них має велике значення, наприклад, щоб зупинка тролейбуса була поряд. Наче важко пройти один кілометр по свіжому повітрю! Та особливу увагу для них має те, щоб у квартирі був телефон.

В оголошеннях, розклеєних мною в усіх під’їздах нашої глухої вулиці, було великими друкованими літерами написано: «Телефон під самісінькими вікнами».

— Що це означає: під самісінькими вікнами? — кілька разів питали мене. — Ви його там повісили, чи що?

— Ні, це телефон-автомат.

— Ага, автомат… Тоді питання відпадає.

— Відсутність телефону — це ж найбільша з вигод, — повторив я одного разу дяді Льоні слова, почуті від Івана. — Скільки можна зберегти часу. Кого не хочеш слухати — того не слухаєш, а кого хочеш — до того дзвониш з автомата. Він під самісінькими вікнами. Дуже зручно! Чому люди не розуміють?

— Бачиш, телефон — це для декого порятунок від самотності, — сказав дядя Льоня. — Мабуть, у Івана кімната не дуже велика…

— Не дуже. До чого тут це?

— Значить, на твої оголошення відгукуються здебільшого самотні люди. Телефон для них має особливе значення. Адже їм удома нема з ким поговорити. Вони хочуть мати зв’язок із зовнішнім світом.

— Внизу автоматна будка!

— Бачиш, це — односторонній зв’язок… А люди віддають перевагу двосторонньому.

— Нехай вийдуть в коридор чи на кухню і там зв’язуються із зовнішнім світом. А до того ж у Івана не окрема квартира, в якій можна здохнути з нудьги: у нього є сусіди! Здається, навіть дві чи три сім’ї.

— Сусід — це той, хто опинився поряд випадково. Друзі й сусіди — поняття різні.