Розділ «Мій брат грає на кларнеті»

— Доброго ранку! — вигукнув позаду Рудик. І вдав, що прокинувся. Та я вже не звертала на нього ніякої уваги.

— Привітаймо наших гостей! — гукнув Роберт-організатор. — Привітаймо їх з Новим роком!

До Нового року було іще цілих п’ять днів, але всі залементували із своїх місць: «Вітаємо!»

Тут і Ліля вперше підвелася із свого стільця. Неквапливо зібрала ноти, стримано вклонилася і вказала рукою на Льову: мовляв, головна заслуга належить йому! Вона поводилася, як на справжньому концерті. А Льова знову по-домашиьому усміхнувся, ніби в залі сиділи його родичі. Уявляєте? Це було жахливо!

Та найстрашніше все-таки було ще попереду. Вже зовсім близько, зовсім поряд…

Про це я напишу взавтра. Тому що мама вже двічі казала, що мені час спати. Вона зрозуміти не може, що я пишу. Заглядати їй незручно. Інші батьки не соромляться: заглядають до своїх дітей у зошити і навіть виривають із рук. Але моя мама собі цього не дозволяє, вона дуже інтелігентна. Льова схожий на неї.

Спочатку мама гадала, що я пишу домашній твір. І була навіть рада. Але я сказала, що це не твір, а що саме — не сказала.

— Якби ти з таким захопленням робила уроки! — вигукнула мама. — Зовсім не думаєш про своє майбутнє!

Та я якраз думаю про майбутнє! Тому й веду щоденник.

28 грудня

Перед другим відділенням вечора із залу винесли всі стільці. Скидали їх у коридорі. І одразу коридор став вузький, а зал майже вдвічі більший, аніж був. На сцені поставили штучні ялинки з іграшками.

— Ах, як чарівно! — верещали дівчата. — Як незвичайно! Оригінально! Синтетика!..

Десятикласниці чомусь люблять синтетику. Я все одно не вірю, що штучні ялинки подобалися їм більше, аніж справжні, — ті, що пахнуть лісом і снігом. Їм просто хотілося верещати і виявляти захоплення. Вони були в піднесеному настрої.

Дівчата мене взагалі дратували. Всі вони виглядали розкішно! У роздягалці це було не так помітно, тому що вони ще не були «при повному параді», а багато хто з них був у пальті. Ну, а мати модне пальто набагато важче, аніж модну сукню, тому жінки виглядають узимку не так ефектно, як улітку. Я на це давно звернула увагу.

Коли всі сиділи в першому відділенні на концерті, сукні не були такі помітні. А тепер уже всі аж сяяли своїми глибокими вирізами!

Я дуже від них відрізнялася. У мене була глуха дівчача сукня. Комір доходив аж до підборіддя. Я теж хотіла якось пошити собі плаття з вирізом, але швачка сказала, що мені це буде невигідно, що мені ще нічого показувати. Отак і сказала: «Тобі ще нічого показувати. Твої ключиці випинаються, ніби якісь металоконструкції». Я давно звернула увагу: приватні швачки дуже безцеремонні. Тому що всі перед ними запобігають і заглядають їм у рот, ніби якимсь мудрецям.

Взагалі дівчата виглядали розкішно. І я дуже програвала на їхньому тлі. Це вже точно. Та зате зі мною стояв мій брат Льова, майбутній великий майстер кларнета! Я взяла його під руку. І дівчатка поглядали на мене з заздрістю. Небагатьом із них доводилося прогулюватися під руку з студентом консерваторії!

— Що він шептав тобі на вухо? — спитала я Льову.

— Мав приїхати співак…

— З ресторану?