Розділ «Мій брат грає на кларнеті»

Я пішла в зал.

Тільки в передостанньому ряду вільних місць уже майже не було. Я сіла, а на стілець ліворуч від мене мав сісти Льова після свого тріумфу на сцені. Я поклала на його місце хусточку.

— Дозвольте висякатися!

Позаду зареготали. Я обернулася і побачила старшокласника Рудика — відомого на всю школу бевзя, який кривлявся навіть на похоронах. Такі є в кожній школі. І завжди вони сідають на останньому ряду. Рудик розвалився і вперся ногами в спинку мого стільця. Тепер я зрозуміла, чому моє місце було вільним: ніхто не хотів сидіти поперед Рудика. Мені цього вечора страшенно щастило!

І все-таки найжахливіше було ще попереду.

Роберт-організатор оголосив зі сцени, що перше відділення буде дуже серйозним.

— От добре: посміємося! — вигукнув Рудик.

Спочатку якийсь учасник драматичного гуртка почав читати Лєрмонтова:

— «На дорогу йду я в самотині…»

— На дорогу самостійного життя! — гукнув Рудик. Його друзі зареготали.

Потім якась учасниця хореографічного гуртка виконувала індійський танок.

— Хінді-русі, бхай-бхай! — гукнув Рудик.

— Бхай-бхай! — підхопили його дружки.

Всі почали обертатися, цитькати на Рудика. Це його цілком влаштовувало: він був у центрі уваги.

Своїм «гострим практичним розумом» я одразу зміркувала, що коли під час Льовиного виступу Рудик буде мовчати, це справить на всіх величезне враження. Всі вирішать, що навіть Рудика здолав Льовин кларнет. Та як це зробити?

Я тут-таки змінила план дій. Тепер я вже не повинна була показувати, що Льова мій брат. Я мусила з цим ховатися. Хоча б на час…

Я знала, що в першому відділенні буде лише три номери. Коли індійський танок мав скінчитися, я обернулася до Рудика і сказала:

— Зараз буде виступати дуже талановитий музикант. З Московської консерваторії… Майбутній лауреат!

— Чхали ми на таких! — відповів мені Рудик.

— Чхати дуже небезпечно! — сказала я. — Музикант цей дуже нервовий: Недавно під час його виступу один у залі чхнув, то він перестав грати… І заявив, щоб той вийшов із залу.