Розділ «Мій брат грає на кларнеті»

Дуже страшна історія

Я вказала на чорний старовинний футляр, який дістався Льові від дідуся. Цей футляр із кларнетом Льова притискав до себе і ніби обнімав обома руками. Десятикласник уважно, з підозрою оглянув мого брата. Мені здалося, він скаже: «Ану відкрийте свій футляр. Подивимось, що у вас там, усередині!» Та він махнув рукою:

— Проходьте.

І ми ввійшли у вестибюль.

Ніхто не запропонував нам роздягнутися за лаштунками, і ми довго стояли в черзі біля гардероба.

Десятикласниці, що подорослішали у святкових сукнях, з вихідними черевичками під пахвою, говорили про те, що танці будуть до дванадцятої ночі, що наш шкільний джаз підготував якусь нову програму і що, можливо, навіть приїде співак, який співає в ресторані «Варшава».

Я зневажала цих напахчених дівиць, які не звертали на нас із Льовою ніякої уваги. Хоча б старовинний дідусів футляр їх зацікавив! Нарешті одна все-таки повернулася до мене. Я вдячно посміхнулася їй, привіталася.

— А ти як сюди потрапила? — спитала вона.

Я зневажала цих дівиць, але ніяковіла перед ними. І за цю свою ніяковість ще дужче їх зневажала.

— Я з братом, — тихо сказала я.

Про кларнет і консерваторію я чомусь не наважилась згадати.

Десятикласниця примружилась і обвела Льову таким поглядом, ніби міркувала: чи варто виходити за нього заміж? Ці десятикласниці часто оглядають отак чоловіків. А Льова лиш міцніше притис до грудей свій старовинний футляр, ніби десятикласниця збиралася відняти його.

Льова не справив на неї враження, це було одразу помітно, і вона відвернулася. Ще б пак! Адже він не співав у ресторані «Варшава»!..

— Я тебе умовила в найостаннішу мить, — почала я пошепки пояснювати Льові. — Вони просто не знають, що ти будеш виступати… І потім, наш Роберт-організатор хоче, напевно, щоб ти був для них несподіванкою.

Льова усміхнувся: вдається, він не вірив, що може стати несподіванкою для наших десятикласниць.

— У принципі вони мають цілковиту рацію, — сказав Льова. — На балу й мають бути танці… Це цілком природно.

Я не звернула уваги на Льовині слова, бо він часто говорить просто так, щоб не образити когось мовчанням, а сам думає про інше, про своє… «Весь у собі!» — каже про нього мама. Можливо, він мислить у ці хвилини музичними образами. Так було, напевне, і цього разу. Чому він зненацька почав заступатися за танці?

Та найжахливіше було ще попереду!

Зал у нас в школі на п’ятому поверсі. Ми з Льовою поволі підіймалися східцями. А назустріч нам, зверху, на високих каблуках збігали старшокласниці — якось бочком, бочком, як завжди збігають по східцях. Перед вечорами і балами в школі завжди починається дівчача біганина згори вниз: когось чекають, когось виглядають… Десятикласниці мало не збивали нас із ніг.

Льова про щось всерйоз задумався. «Входить у свої музичні образи!» — вирішила я. І була дуже рада: мені хотілося, щоб у цей вечір він грав так чудово, як ніколи!

Один раз Льова підвів на мене очі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дуже страшна історія» автора Алєксін Анатолій Гєоргієвічь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мій брат грає на кларнеті“ на сторінці 5. Приємного читання.