Розділ «Мій брат грає на кларнеті»

– Єдине, що їй не загрожує, це самотність! — вигукнула я. — Ось побачиш — усі наші кавалери за нею поплентають…

Навіщо я вимовила цю дурну фразу? На чоловіків, я помітила, ніщо так сильно не діє, як успіх жінки одразу в багатьох. Це й на школярів також поширюється. Тому-то, я помітила, майже в кожному класі обов’язково є яка-небудь загальновизнана красуня. І здебільшого вона нічим не краща за інших. Просто якось випадково в неї закохалося двоє хлопців одразу. А інші подумали: якщо за нею бігають одразу двоє, то вона того варта. І пішла ланцюгова реакція!

Коли я вимовила фатальні слова про те, що Аліні не загрожує самотність, Льова якось хворобливо усміхнувся, безпорадно розвів руками (мовляв, що тут поробиш!) і сказав:

— Так, я розумію… Вона має успіх.

— Дешевий успіх! — вигукнула я.

Та виправити помилку було вже не можна. І ми пішли проводжати Аліну. А дім її був у зовсім протилежному напрямку від нашого дому.

Я мовчала майже всю дорогу. Правду кажучи, я в присутності Аліни чомусь ніяковіла. Я навіть мимоволі іноді їй підтакувала. І Льова підтакував усякій її дурниці. Я поглядала на нього здивовано і навіть перелякано. Мені здавалося, що він подурнішав і взагалі став якоюсь зовсім іншою людиною. Правда, я згадала, що багато хто з великих людей любили нікчем і в їхній присутності помітно дурнішали. Невже й мого брата чекає така доля?

А Аліна просто не закривала рота. Хоч говорила вона в свій хутряний комір.

— Бережу горло, — пояснила вона.

Уявляєте? Виходить, вона вважає себе співачкою! Її горло, чи бачте, є такою величезною цінністю, що його треба берегти!

Одно слово, мені поки що так і не пощастило почути її справжнього голосу: співала вона в мікрофон, а говорила в хутряний комір.

— У принципі вам завжди слід тримати горло в теплі, — вимовив мій брат Льова.

Ця фраза Аліні дуже сподобалася, і вона з вдячності призналася Льові, що кларнет її найулюбленіший музикальний інструмент. Уявляєте? Вона, виявляється, може слухати кларнет від ранку й до вечора. І ще вона може дні й ночі слухати саксофон.

Ще добре, що вона не порівняла кларнет з барабаном. Або з якими-небудь іншими ударними інструментами. Я гадала, Льова здригнеться від того, що його улюблений кларнет поставили в один ряд із саксофоном. Та Льова не здригнувся. А, навпаки, згодився з Аліною.

— Так, саксофон має оригінальні засоби музичного вираження…

Але найнезрозумілішим було те, що і я навіщось сказала, що люблю саксофон. У цих красивих дівчат дивна влада над людьми! І здатність перетворювати всіх довкола на абсолютних кретинів!

— Одразу після Нового року у нас буде концерт студентів другого курсу, — сказав Льова. — У Малому залі консерваторії.

Мене дратує Льовина манера все уточняти. Ну яка різниця, в Малому чи Великому залі буде концерт? Можна було б просто сказати: «В залі консерваторії». І обов’язково треба уточнити, що він навчається на другому курсі, а то, не дай боже, подумають, що на п’ятому! І свій майбутній конкурс він завжди величає повним іменем: Всеросійський конкурс музикантів-виконавців на духових інструментах. Хоч можна сказати набагато коротше: конкурс музикантів-виконавців. Нехай думають, що взагалі всіх музикантів, і не Всеросійський, а Всесоюзний або навіть Міжнародний! Ні, Льова мусить сказати все точно, як є. Дивна вдача!

— Для мене буде великим подарунком, якщо ви прийдете на цей концерт, — сказав Льова.

Можна подумати, що він запрошує бозна-кого!