Розділ «Мій брат грає на кларнеті»

— Ваш оркестр просто не вміститься на нашій сцені, — сказала я. — І ніхто його зовсім не запрошував. Просили тебе. Персонально! У нас у школі страшенно люблять кларнет. Ось два квитки.

Я поклала квитки на стіл і додала:

— Отже, підемо.

Я сказала так твердо тому, що Льова завжди скоряється мені, хоч і старший на цілих п’ять років. Він каже, що в мене «гострий практичний розум». Льова не пояснює, добре це чи погано. Він взагалі не любить багато говорити, роз’яснювати. Він мислить музичними образами. Так мислять усі справжні музиканти. Я чула це по радіо.

— Я готовий… — сказав Льова. — В принципі я готовий. Але мій акомпанемент?

«Мій акомпанемент», — так Льова називає студентку консерваторії Лілю, яка завжди супроводить його сольні виступи.

Ліля не лише акомпанує Льові — вона закохана в нього. Це всім абсолютно ясно. І тому вона не відмовиться виступити у нас на вечорі.

Я дозволяю Лілі дивитися на Льову відданими очима і навіть іноді залишаю їх удвох, тому що Ліля товста, в окулярах і з веснянками на носі, на руках і навіть на шиї. Я відчуваю довіру до негарних жінок: вони не можуть відвернути мого брата від музики — і це так благородно з їхнього боку!

І мама, я помітила, теж віддає перевагу негарним подругам. Принаймні, коли вона попереджає тата: «Сьогодні ввечері до мене в гості прийде чарівна жінка», тато майже завжди усміхається і відповідає: «Безумству смілих співаєм славу!» І преспокійно йде собі ввечері до сусіда грати в шахи. Він не вірить, що мама приведе до нас у дім чарівну жінку.

Я готуюся до новорічного вечора. І уявляю собі, як усе буде!

Мій брат заграє одну річ, тільки одну!

— Що ти гратимеш, Льово?

— Треба щось легке… «Політ джмеля», наприклад.

— Ні, не таке відоме. Треба їх вразити!

Останні слова я вимовила в думці, про себе: Льова таких фраз не любить.

— Можливо, із «Франчески да Ріміні»?

— Це піде!

Після «Франчески» мій брат сховається за лаштунки. Йому будуть шалено аплодувати. Він знову вийде, немов лише для того, щоб уклонитися. Але тут я підведуся і скажу: «Заграй, Льово, іще. Я прошу тебе». І назву такий твір, якого ніхто із старшокласників ніколи в житті не чув. Льова послухається мене і заграє. А потім він спуститься в зал і сяде біля мене.

А потім будуть танці.

— Ти будеш танцювати лише зі мною, — сказала я братові.