Розділ «Мій брат грає на кларнеті»

Сьогодні перед першим дзвінком мене схопив у роздягалці десятикласник Роберт, на прізвисько Роберт-організатор. Така в нього манера: він не зупиняє, не бере за руку того, хто йому потрібен, а саме хапає. За що попало — за руку, за плече, навіть за шию. Уявляєте?

Мене він схопив за рукав.

Організуєш свого брата? На вечір старшокласників! Роберт, як правило, лише першу фразу вимовляє нормально, по-людському, а на подальші роз’яснення у нього вже бракує часу. І він починає говорити швидко, пропускаючи дієслова, немов диктує телеграму.

— Новорічний вечір! Перше відділення — вірші, класична музика. Друге — джаз і танці. Класичної музики немає. Вся надія на брата. На твого.

Я одразу зміркувала, що ніколи в житті не буде більше такої чудової нагоди прославитися на всю школу. Не можу ж я усім без винятку розповідати, що мій брат вчиться в консерваторії, а тут усі одразу дізнаються! Однак я вирішила трохи помучити Роберта, щоб він не думав, ніби запросити мого брата так просто.

— Бачиш, — почала я, — мій брат готується до конкурсу музикантів-виконавців…

Слова «на духових інструментах» я пропустила.

— Вечір старшокласників — тільки десяті! — сказав Роберт. — Ти в сьомому. Та ось два квитки! Тобі і братові. Організуєш?

Що буде з моїми подругами, коли вони дізнаються, що я запрошена на вечір старшокласників! Який може їм тільки приснитися! У найщасливішому сні!..

І все-таки я сказала:

— Треба дізнатися. У брата новорічна ніч, можливо, уже зайнята. Напевно, його запрошено куди-небудь на концерт, а потім на бал музикантів-виконавців…

22 грудня

Коли я вчора прийшла додому, Льова грав на кларнеті. Він завжди грає — і вранці і ввечері. Уявляєте? Як у нього вистачає терпіння! Просто зрозуміти не можу. Хоч почасти все-таки можу… Льова робить улюблену справу, а коли робиш таку справу, одразу звідкись з’являються терпіння й воля. От якби мені, наприклад, треба було готувати уроки лише з літератури, я могла б їх готувати цілу добу і відповідала б завжди на п’ятірки. Але геометрія, фізика, хімія… звідки візьмеш стільки терпіння? І навіщо змушувати людей робити те, що їм ніколи в житті не згодиться, що їм неприємне і навіть огидне?! Не збагнеш.

Коли хто-небудь входить у кімнату, Льова не перестає грати. Він ніби нічого не помічає. А ми ходимо навшпиньках.

Та вчора я не витримала і сказала:

— Пробач мені, Льово… У мене дуже важлива справа. Тебе запрошують виступити у нас в школі на новорічному вечорі.

Льова мовчав. Коли його одривають од музики, він завжди кілька хвилин мовчить, ніби приходить до тями, або, вірніше сказати, повертається до нас із якогось іншого світу. Так мені здається…

— Тебе запрошують виступити у нас на новорічному вечорі, — повторила я, тому що першу мою фразу Льова міг не розчути: він був у іншому світі.

— Я готовий, — сказав Льова. — В принципі я готовий… Та слухати сольний виступ на новорічному вечорі?.. Кларнет краще звучить в оркестрі. Можливо, запросити увесь наш студентський оркестр? Це буде ефектніше.

Ще чого бракувало! Щоб скрипки вилізли на перший план, а мій брат сидів десь у кутку? І щоб вклонятися виходив диригент, а мій брат перетворився на «непомітного героя оркестру»! Ні, я хочу, щоб він був помітним!