Розділ «П'ЯТА КОЛОНА»

Дівчина. Треба й собі завести такий напис.

Завіса

ДІЯ І СЦЕНА 2

Завіса зразу ж піднімається. Інтер'єр номера 109. Ліжко, біля нього туалетний столик, два оббитих кретоном крісла, висока дзеркальна шафа, стіл, на ньому друкарська машинка. Поряд з машинкою патефон. Електричний камін випромінює яскраве червоне світло. В одному з крісел, спиною до лампи, що стоїть на столі поряд з патефоном, сидить із книжкою в руках висока вродлива русява д і в ч и — н а. За нею — два великих завішених вікна. На стіні висить карта Мадріда, перед

картою стоїть чоловік років тридцяти п'яти, в шкіряній тужурці, вельветових штанах і дуже брудних чоботях. Не підводячи очей від книжки, дівчина, яку звуть Дороті Бріджес, каже спроквола.

Д о р о т і. Любий, ти все-таки міг би почистити чоботи, перше ніж заходити до кімнати.

Чоловік, якого звуть Роберт Престон, пильно дивиться на карту.

І прошу тебе, любий, не води пальцем по карті. Ти заялозиш її.

Престон далі дивиться на карту.

Любий, ти не бачив Філіпа?

Престон. Якого Філіпа?

Дороті. Нашого Філіпа.

Престон (усе ще дивлячись на карту). Коли я проходив Гран-віа, наш Філіп сидів у барі Чікоте з тією марокканкою, що вкусила Вернона Роджерса.

Дороті. І що він робив? Що-небудь жахливе?

Престон (усе ще дивлячись на карту). Начебто ні.

Дороті. Ну то ще зробить. В ньому стільки завзяття, стільки чару.

Престон. Між іншим, у тих чарах, що їх наливають в Чікоте, вже не віскі, а якась отрута.

Дороті. Любий, твої дотепи завжди такі несмішні. От якби Філіп завітав. Мені нудно, любий.

Престон. Тільки не вдавай із себе знуджену вассарську самицю.

Дороті. Ой не треба грубощів. Я не в бойовому настрої. До того ж від Вассара я взяла небагато. Я не зрозуміла анічогісінько з того, що нам викладали там.