Розділ «НЕДОВГЕ ЩАСТЯ ФРЕНСІСА МЕКОМБЕРА»

Літній зброєносець, накульгуючи, йшов до них у своїй плетеній шапці, захисному френчі, коротких штанях і гумових сандалях; обличчя його було похмуре й невдоволене. Підходячи, він гукнув щось Вілсонові по-суахілі, і всі побачили, як білий мисливець змінився на виду.

— Що він каже? — спитала Марго.

— Каже, що перший буйвіл устав і подався в хащі,— відповів Вілсон рівним, незворушним голосом.

— А-а, — байдуже обізвався Мекомбер.

— Виходить, буде те саме, що й з левом, — скала Марго, уся стрепенувшись.

— Ні чорта не те саме, що з левом, — відрубав Вілсон. — Хочете ковтнути ще, Мекомбере?

— Дякую, хочу, — відказав Мекомбер. Він чекав, що знов почуватиме себе так само, як перед левом, але те почуття не верталось. Уперше в житті він справді анітрохи не боявся. Замість страху його охопило радісне збудження.

— Треба піти поглянути на другого буйвола, — сказав Віл-сон. — Я скажу шоферові, щоб поставив машину в холодок.

— Що ви хочете робити? — спитала Марго Мекомбер.

— Подивимось на того буйвола, — відказав Вілсон.

— Я теж піду.

— Ходім.

Вони втрьох рушили туди, де на видноті чорніла величезна туша другого буйвола з опалою вперед на траву головою та широкими рогами.

— Добряча голова, — сказав Вілсон. — Між рогами дюймів п'ятдесят буде.

Мекомбер потішено дивився на буйвола.

— Яка погань, — мовила Марго. — Чи не можна перейти в холодок?

— Авжеж, — відповів Вілсон. — Дивіться, — показав він, звертаючись до Мекомбера. — Бачите оті чагарі?

— Бачу.

— Отам і сховався перший буйвіл. Зброєносець каже, що коли він упав з машини, той був на землі. Тоді він став дивитись, як ми женемося за тими двома і як вони тікають. А коли обернувся, буйвіл уже стояв і дивився на нього. Зброєносець мерщій драла, а буйвіл тихенько подибав у ті чагарі.

— То підемо зараз за ним? — нетерпляче спитав Мекомбер.