Розділ «НЕДОВГЕ ЩАСТЯ ФРЕНСІСА МЕКОМБЕРА»

— Це не дурниці. Мені гидотно.

— Негарне слово — «гидотно».

— Френсісе, думай, будь ласка, що говориш, — промовила його дружина.

— Я й так думаю, аж більше нікуди, — сказав Мекомбер. — Ну чи їв хто колись таку погань?

— Щось негаразд із їжею? — спокійно запитав Вілсон.

— Не гірше, ніж з усім іншим.

— Ви б узяли себе в руки, друже, — мовив Вілсон упівголоса. — Один з хлопців, що прислужують за столом, трохи розуміє по-англійському.

— Ну й біс із ним.

Вілсон устав і, пахкаючи люлькою, пішов собі, говорячи щось мовою суахілі до зброєносця, який дожидав його осторонь, Мекомбер та його дружина лишилися біля столу. Він утупив очі в свою чашку з кавою.

— Якщо ти зчиниш скандал, мій любий, я тебе покину, — спокійно промовила Марго.

— Не покинеш.

— Можеш спробувати, то побачиш.

— Ти не покинеш мене.

— Ні,— сказала вона. — Я тебе не покину, а ти себе пристойно поводитимеш.

— Я — себе? Оце сказалаї Я — себе.

— Так. Ти — себе.

— А чому ти не спробуєш поводитися пристойно?

— Я давно вже пробую. Дуже давно.

— Ненавиджу цього червонопикого кнура, — сказав Меком-бер. — Дивитися на нього бридко.

— Та ні, він дуже милий.