Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

Я пив чай і випльовував чаїнки у вогонь.

— Можете поворожити на них, — запропонував Старий.

— Немає потреби.

Ми поснідали при світлі ліхтаря холодними слизькими абрикосами, підігрітим січеним м'ясом з гострим томатним соусом, яєчнею з двох яєць і теплою живодайною кавою. Після третьої чашки Старий сказав, замислено дивлячись поперед себе й посмоктуючи люльку:

— Рано мені ворушитися після вчорашнього.

— То ви перебрали?

— Трошки.

— А я ворушуся, — відказав я. — І мені нічого.

— То все через ті кляті анекдоти, — сказав Старий. — Мемсаїб, мабуть, думає, які ж бо ми дурні базіки.

— Я згадаю ще кілька.

— Нема кращого, ніж хильнути. Не знаю, чого часом буває погано.

— То вам погано?

— Не зовсім.

— Ковтніть краплину.

— Це я, видно, натрясся в отій клятій машині.

— Отже, сьогодні — вирішальний день.

— Пам'ятайте: головне — спокій.

— Це ви так за мене потерпаєте?

— Трошки.

— Зайве. Я цілком спокійний. Слово честі.