Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

— Вперед! — відказав я, а тоді приставив вказівний палець до шиї, а великий скерував донизу й шепнув: «Куфа»: мовляв, ужену поганцеві кулю в шию і порішу його.

М'Кола знов захитав головою, його обличчя було налякане й зрошене потом.

— Хапана! — шепотів він.

Попереду громадився мурашник, ми видряпалися на його верхівку стрімким глиняним боком і роззирнулися довкола. Але серед зелених кактусоподібних чагарів не можна було щось розгледіти. Моє сподівання побачити лева звідси виявилось марним, тож ми злізли з мурашника й пройшли ще кроків двісті через зарості схожих на кактуси чагарів. Спереду знову зачулося бурчання, а згодом і далі,— рик, басистий і промовистий. Відколи я зліз із мурашника, мій запал уже пропав. Спершу я сподівався зробити влучний постріл зблизька — адже якби я вбив лева сам, без Старого, то довго тішився б такою перемогою. Я твердо вирішив стріляти тільки напевне, бо вже здобув трьох і мав певний досвід, але цього разу хвилювався дужче, ніж будь-коли досі в Африці. Я відчував, що нічим не завинив би перед Старим, убивши лева, коли трапилася така нагода, та зараз ми ще й неабияк ризикували. Лев відходив у міру того, як ми наближалися, однак відходив надто повільно. Видно, рухався він неохоче: певно, наївся вранці, коли ми його чули, і збирався полежати з повним черевом. М'Колі все те не подобалось. Важко сказати, що мучило його дужче — відповідальність за мене перед Старим чи гостре відчуття своєї безпорадності в цьому небезпечному полюванні,— хай там як, а він був сам не свій. Та ось він поклав руку мені на плече, наблизив своє обличчя до мого й тричі завзято хитнув головою,

— Хапана! Хапана! Хапана, бвана! — заперечував, нарікав та благав він.

Зрештою, не було чого тягти його за собою далі, якщо стріляти однаково неможливо, та й сам би я відчув велику полегкість, повернувши назад.

— Гаразд, — погодився я.

Ми рушили назад тією ж дорогою, перетнули відкриту рівнину й добулися до дерев, де нас чекала Мама.

— То ви хоч бачили його?

— Ні,— відповів я. — Але кілька разів чули рик.

— А не було страшно?

— Трішечки, та й то наприкінці,— відповів я. — Але я б уко-лошкав його куди охочіше, аніж будь-яку іншу дичину.

— Яка ж я рада, що ви повернулись! — мовила вона.

А я тим часом дістав з кишені словника й склав фразу каліченою мовою суахілі. Для цього мені довелося знайти слово «подобатись».

— М'Колі подобається сімба?

До М'Коли знову повернулася здатність усміхатись, і від цього його китайські вусики по кутиках рота заворушились.

— Хапана, — відповів він і замахав рукою перед своїм носом. — Хапана!

«Хапана» означало «ні».

— Стріляти куду? — запропонував я.

— Добре, — палко погодився М'Кола. — Краще. Набагато краще. Тендалла, так. Тендалла.