Розділ «ВАЙОМИНЗЬКЕ ВИНО»

— Ні,— відказав я.

Другого дня’ по обіді я поїхав до Фонтенів — тінястими вулицями міста, потім курним шосе, а там звернув на бічну дорогу і, зупинившись на узбіччі, залишив машину під огорожею. День знову випав гарячий. Мадам Фонтен вийшла із задніх дверей. Вона була вся наче. Санта-Клаус, тільки жіночого роду, — чепурна, рожевощока, з білою головою, і йшла так само перевальцем.

— А, добридень, — мовила вона. — Боже ж ти мій, ну й пече! — І пішла назад у будинок принести пива.

Я сів на веранді й крізь сітчасті двері та листя дерева подивився на осоння і на гори ген удалині. Гори були темні, порізані глибокими борознами, а над ними здіймалися три шпилі і вкритий снігом льодовик, що виднів крізь гілля. Сніг видавався дуже білим, чистим і аж наче несправжнім. Мадам Фонтен вийшла на веранду й поставила на стіл пляшки.

— Що ви там бачите?

— Сніг.

— C'est joli [41], сніг.

— Випийте і ви скляночку.

— Гаразд. — Вона сіла на стілець поруч мене. — А той Сміт, — мовила вона, — якщо він стане президентом, то знову буде вільно з вином і пивом, як ви гадаєте?

— Авжеж, — відказав я. — Смітові можна вірити.

— А то ми й так уже сплатили сімсот п'ятдесят п'ять доларів штрафу, коли ото Фонтена заарештували. Нас двічі заарештовувала поліція, а один раз урядовці. Всі ті гроші, що ми призбирали, поки Фонтен працював у копальнях, а я наймалася прати, пішли на сплату. Геть усе віддали. А вони ще посадили Фонтена у в'язницю. Il па jamais fait de mal à personne [42].

— Він добрий чоловік, — мовив я. — Це просто неподобство.

— Ми ж недорого беремо. За вино — по долару за літр. Пиво— десять центів пляшка. І ніколи не продаєм пива, доки воно не вистигне. А багато хто як тільки зварить, так одразу й продає, а потім у людей голова болить. То що ж вони до нас мають? Посадили Фонтена у в'язницю та ще й сімсот п'ятдесята п'ять доларів узяли.

— Ганьба, — сказав я. — А де це Фонтен?

— Та все коло вина. Тепер треба пильнувати, щоб не прогавити часу, — всміхнулася мадам Фонтен. Вона вже не думала про ті гроші.— Vous savez [43], il est схибнутий pour le vin. Ото вчора увечері він приніс трохи додому того, що ви пили, і ще трішечки молодого. Зовсім молодого. Воно ще не достигло, але він покуштував, а вранці влив трохи собі до кави. До кави, vous savez! Il est просто схибнутий poul le vin! Il est comme ça. Son pays est comme ça [44]. Там, звідки я родом, на півночі, вина не п'ють. Усі п'ють тільки пиво. Ми жили поряд з великою броварнею. У дитинстві я дуже не любила запаху хмелю, коли його везли до броварні. І в полі теж не любила. Боже мій, ну просто терпіти не могла. А господар тієї броварні якось сказав мені й моїй сестрі: от ви, мовляв, приходьте до броварні та покуштуйте пива, тоді й запах хмелю полюбите. І правду сказав. Ми таки полюбили той запах. Він дав нам попити пива, і після того ми вже не кривилися від запаху хмелю. А от Фонтен, il est схибнутий pour le vin. Одного разу він уполював зайця і загадав мені приготувати його під винним соусом. Це такий чорний соус до зайця, з вина, масла, грибів, цибулі і всякого там ще. Боже мій, зробила я той соус, а Фонтен з'їв його весь та й каже: «Соус смачніший за самого зайця». У його краях саме так і їдять. Там багато дичини й багато вина. А я люблю картоплю, ковбасу і пиво. C'est bon, la bière. C'est très bon pour la santé [45].

— Пиво добра річ, — погодився я. — І пиво, і вино теж.

— Ви як Фонтен. Але тут у нас таке було, чого я ще зроду не бачила. Та, певно, й ви такого не бачили. Приїхали якісь американці й почали наливати в пиво віскі.

— Не може бути, — сказав я.

— Так. Боже мій, правду кажу. А одна жінка виблювала просто на стіл!

— Та що ви?