Розділ «8 ГОД »

“Was helfen Fackeln Licht… oder Briln… so die Leut… nicht sehen… wollen…”[295]

“Ми хочемо”, говорила Мадам Олькотт, “скажи нам, що ти знаєш…”

“Symbolon kósmou… tâ ántra… kai tân enkosmiôn… dunámeôn erithento… oi theológoi…”[296]

Лео Фокс теж був на грані виснаження, голос сови почав слабнути. Лео нахилив голову, на превелику силу втримуючи з’яву. Невблаганна Мадам Олькотт звеліла йому триматися і звернулася до останньої з’яви, яка тепер теж набула антропоморфних обрисів. “Сен-Жермене, Сен-Жермене, це ти? Що ти знаєш?”

З’ява взялася наспівувати якусь мелодію. Мадам Олькотт звеліла музикантам стишити гуркіт, танцюристи вже не завивали, але продовжували свої піруети, щораз більше знемагаючи.

З’ява співала: “Gentle love this hour befriends me…”[297]

“Це ти, я впізнаю тебе”, заохотливо сказала Мадам Олькотт. “Говори, скажи нам, де, що…”

З’ява промовила: “Il était nuit… La tête couverte du voile de lin… j’arrive… je trouve un autel de fer, j’y place le rameau mystérieux… Oh, je crus descendre dans un abome… des galeries composées de quartiers de pierre noire… mon voyage souterrain…”[298]

“Це обман, обман”, закричав Альє, “браття, всі ви знаєте ці слова, це з Trés Sainte Trinosophie[299], це ж я написав, будь-хто може прочитати це за шістдесят франків!” Він підбіг до Ґео Фокса і почав шарпати його за руку.

“Зупинись, негіднику”, верещала Мадам Олькотт, “ти вб’єш його!” “Байдуже!” загорлав Альє, стягаючи медіума з крісла.

Ґео Фокс спробував утриматися на ногах, хапаючися за своє власне виділення, яке, падаючи разом з ним, розійшлося, шумуючи, по підлозі. Ґео впав у калюжу клейкої речовини, яку він продовжував виділяти, відтак застиг без життя.

“Зупинись, безумцю”, верещала Мадам Олькотт, кидаючись на Альє. А тоді до інших двох братів: “Тримайтеся, малюки, вони ще мають заговорити. Кунрате, Кунрате, скажи йому, що ви справжні!”

Лео Фокс, аби врятуватися, пробував втягнути в себе сову. Мадам Олькотт стала в нього за плечима і стиснула йому скроні, щоб підкорити своїй волі. Сова зрозуміла, що от-от зникне, і збунтувалася проти того, хто її породив: “Тьху, тьху, Diabolos”, сичала вона, намагаючись видзьобати йому очі. Лео Фокс забулькотів, немовби йому перерізали сонну артерію, і впав на коліна. Сова зникла, перетворившись у бридку твань (з писком фіііі, фіііі), у яку, задихаючись, упав медіум і знерухомів, сповитий нею. Розлючена Олькотт звернулася до Тео, який мужньо тримався: “Говори, Келлі, ти мене чуєш?”

Келлі вже не говорив. Він намагався відірватися від медіума, який тепер верещав, наче йому виривали нутрощі, й пробував втягнути те, що виділив, б’ючи руками порожнечу. “Келлі, безвухий, не пробуй обманювати знову”, репетувала Олькотт. Але Келлі, неспроможний відірватися від медіума, намагався задушити його. Він приклеївся до останнього з братів Фоксів, наче жуйка, від якої той даремно силкувався відкараскатися. Врешті Тео теж упав на коліна, закашлявся, змішуючись із паразитичною істотою, що його пожирала, і покотився по землі, борсаючись, наче охоплений полум’ям. Те, що було Келлі, спершу вкрило його саваном, а потім випустило дух, розтанувши, і залишило його на долівці, спустошеного і зменшеного до половини самого себе, схожого на мумію дитини, забальзамовану Салоном. У цю саму мить чотири танцюристи в унісон зупинилися, замахали раменами в повітрі, впродовж декількох секунд вони здавалися потопельниками, що стрімголов поринають у глибину, відтак безсило впали, скімлячи, мов цуценята, і прикриваючи собі голови руками.

Тим часом Альє перебрався знову на кружґанок, витираючи собі піт із чола носовичком, який прикрашав кишеньку його піджака. Він двічі глибоко вдихнув і підніс до вуст якусь білу пастилку. Потім закликав до тиші.

“Браття, лицарі. Ви бачили, які недолугі фокуси хотіла нав’язати нам ця жінка. Зосередьмося знову і повернімося до мого плану. Дайте мені годину часу, щоб поговорити з підсудним віч-на-віч”.

Мадам Олькотт вийшла з гри, вона з майже людським болем схилилася над своїми медіумами. Але ситуацією знову заволодів П’єр, котрий слідкував за подіями, сидячи на троні. “Ні”, сказав він, “залишається лише один спосіб. Le sacrifice humain! До мене le prisonier![300]”

Загіпнотизовані його владністю, гіганти Авалону схопили приголомшеного Бельбо, який стежив за тою сценою, й штовхнули його до П’єра. Той підвівся, зі спритністю жонглера витягнув трон на стіл і висунув цю споруду у центр хорів, відтак схопив на льоту линву Маятника і зупинив кулю, ступивши за інерцією крок назад. Це тривало мить; мовби виконуючи якийсь план, — може, під час замішання справді відбулося якесь порозуміння, — гіганти піднялися на отой подіум, висадили на трон Бельбо, і один із них двічі обкрутив навколо його шиї линву Маятника, а тим часом другий тримав кулю, яку потім поклав на край столу.

До цієї шибениці сквапно підійшов Браманті, сяючи величчю у своїй шкарлатній рясі, і розпочав псалмодію: “Exorcizo igitur te per Pentagrammaton, et in nomine Tetragrammaton, per Alfa et Omega qui sunt in spiritu Azoth. Saddai, Adonai, Jotchvah, Eieazereie! Michael, Gabriel, Raphael, Anael. Fluat Udor per spiritum Eloim! Maneat Terra per Adam Iot-Cavah! Per Samael Zebaoth et in nomine Eloim Gibor, veni Adramelech! Vade retro, Lilith![301]”

Бельбо стояв, випроставшись, на троні, з мотузкою на шиї. Гіганти вже не мусили тримати його. Варто йому було зробити найменший хибний порух, він упав би з цієї нестійкої конструкції, і петля задушила б його.