Розділ «6 ТІФÉРЕТ»

Таке становище цілком улаштовувало Бельбо. Більше Альє на вулиці Маркезе Ґвальді означало менше Альє на вулиці Сінчеро Ренато, а отже, менше можливости, що деякі несподівані візити Лоренци Пеллеґріні — при вигляді якої він дедалі перейнятіше сяяв, уже без жодної спроби приховати свої хвилювання — будуть зіпсовані несподіваним приходом “Симона”.

Це становище влаштовувало й мене, адже я втратив інтерес до Розкритої Ісіди і щораз більше поринав у роботу над своєю історією магії. Я вважав, що дізнався від дияволістів усе, що міг дізнатися, і залишив на Альє турботу про контакти (та контракти) з новими авторами.

Воно влаштовувало також Діоталлеві, в тому розумінні, що світ обходив його все менше й менше. Розмірковуючи над цим тепер, я усвідомлюю, що він і далі надзвичайно швидко худнув, іноді я заставав його у кабінеті, похиленого над рукописом, його погляд був спрямований у порожнечу, ручка випадала з його рук. Він не спав, був виснажений.

Але була ще інша причина, чому ми мовчки згоджувалися з тим, що Альє чимраз рідше з'являвся у нас, і то лише щоб віддати забраковані ним рукописи і зникнути в глибині коридору. Насправді ми не хотіли, щоб він слухав наші розмови. Якби нас запитали чому, ми б сказали — від сорому, або через делікатність, адже ми пародіювали метафізику, в яку він у певному сенсі вірив. На ділі ми йому не довіряли, нас поступово охопила природна осторога тих, хто усвідомлює, що володіє якоюсь таємницею, і ми легенько відштовхували Альє у темну масу профанів, а тим часом самі поступово, щораз менше усміхаючись, доходили до пізнання того, що ми вигадали. З іншого боку, як сказав Діоталлеві у хвилину доброго гумору, тепер, коли у нас був справжній Сен-Жермен, ми не знали, що робити з Сен-Жерменом гаданим.

Здавалося, що Альє не ображається на цю нашу стриманість. Він вітався з нами дуже вишукано і зникав. З вишуканістю, в якій відчувалася певна зверхність.

Одного понеділкового ранку я прийшов до офісу пізно, і нетерплячий Бельбо запросив мене до себе, покликавши також Діоталлеві. “Велика новина," сказав він. Він збирався говорити, коли прийшла Лоренца. Бельбо розривався між радістю від цього візиту і нетерплячкою розповісти нам про свої відкриття. Одразу по тому ми почули стукіт у двері і показався Альє: “Не хочу вам перешкоджати, прошу вас, не турбуйтеся. Я не наважуся перешкоджати шановному зібранню. Я лише хочу сказати нашій любій Лоренці, що я у пана Ґарамона. І сподіваюся, що можу наважитися запросити її на чарку шеррі опівдні, у моєму офісі".

У його офісі. Цього разу Бельбо втратив контроль над собою. Принаймні до тієї міри, до якої він міг його втратити. Він зачекав, аж Альє вийде, і процідив крізь зуби: “Ма gavte la nata”.

Лоренца, яка все ще весело махала Альє приятельським і порозумілим жестом, спитала Бельбо, що це означає.

“Це по-туринськи. Означає — вийми корок, чи, якщо бажаєш, чи не зволите ви вийняти корок. При наявності зверхньої й гордовитої особи припускається, що ця особа надута власною відсутністю скромности, і подібно припускається, що цього роду непомірне самопишання утримує організм у роздутому стані лише завдяки встромленому в сфінктер коркові, який стоїть на заваді тому, щоб уся ця аеростатична пишність здулася, і внаслідок цього, пропонуючи цій особі вийняти вищезгадану затичку, її прирікається на необоротне здування, нерідко супроводжуване гострим свистом і зменшенням розмірів залишкової зовнішньої оболонки до блідого образу і безкровного привида колишньої величі”.

“Я не знала, що ти такий вульгарний”.

“Тепер ти це знаєш”.

Лоренца вийшла, вдаючи роздратовання. Я знав, що від цього Бельбо страждав ще дужче: справжній гнів його б заспокоїв, а вдаване роздратування наводило його на думку, що вияви пристрасті у Лоренци також мали театральний характер.

І саме тому, гадаю, він одразу з рішучістю сказав: “Продовжимо”. Він мав на увазі, продовжимо з Планом, берімося серйозно до діла.

“Не маю бажання”, сказав Діоталлеві. “Я погано себе почуваю. Мене болить тут”, і він торкнувся шлунка, “гадаю, це катар шлунка”.

“Облиш”, сказав йому Бельбо, “якщо не маю катару я… Звідки ж у тебе катар шлунка, від мінеральної води?”

“Можливо”, силувано всміхнувся Діоталлеві. “Вчора ввечері я переборщив. Я звик до Ф’юджі, а випив Сан-Пеллеґріно”.

“Тобі слід бути обережним, ці надуживання можуть убити тебе. Але продовжмо, вже два дні я вмираю від бажання розповісти вам усе. Нарешті я знаю, чому тридцять шість невидимих століттями не можуть визначити форму карти. Джон Ді помилився, треба переглянути всю географію. Ми живемо всередині порожнистої землі, огорнені земною поверхнею. І це зрозумів Гітлер”.

99

Нацизм — це була хвилина, коли важелями матеріального поступу заволодів дух магії. Ленін говорив, що комунізм — це соціалізм плюс електрифікація. У певному розумінні гітлеризм — це змавпіння плюс танкові дивізії.

(Pauwels та Bergier, Le matin des magiciens, Paris, Gallimard, 1960, 2, VII)