Розділ «6 ТІФÉРЕТ»

Після цієї вдаваної смерти мене прийшов відвідати Вільям зі своєю лицемірною посмішечкою, яку грати не приховали від мене. Він запитав, навіщо у сонет 111 я вставив якогось Фарбаря, він запитував мені: To What It Works in. Like the Dyers Hand… — На пальцях фарбаря сліди від фарб — Слід мого фаху на моїй натурі…[208]

— Я ніколи не писав цих слів, — сказав я йому. І це була правда… Ясна річ, їх вписав Бекон перед своїм зникненням, аби дати якийсь таємний сигнал тим, хто потім від двору до двору прийматиме Сен-Жермена як спеціаліста з фарбування… Гадаю, в майбутньому він намагатиметься дати зрозуміти, що це він написав твори Вільяма. Яким очевидним стає все це з пітьми темниці!

Where Art Thou, Muse, That Thou Forget'st So Long?[209] Я почуваю себе втомленим, хворим. Вільям очікує від мене нового матеріалу для своїх паскудних блазнювань там, у театрі Globe.

Совпс пише. Я заглядаю поверх його плечей. Він накидав незрозуміле повідомлення: Riverrun, past Eve and Adam's[210]… Він ховає картку, дивиться на мене, бачить, що я блідіший від Привида, читає у моїх очах Смерть. Він шепоче мені: — Відпочинь. Не бійся. Я писатиму за тебе.

Що він і робить, машкара на машкарі. Я повільно згасаю, а він забирає в мене навіть це останнє світло, світло темряви.

74

Попри те, що він мав добру волю, його дух і пророцтва видаються очевидними оманами демона… Вони спроможні обдурити чимало допитливих людей і спричинити велику шкоду й ганьбу в Церкві Господа Бога Нашого.

(Відгук про Ґійома Постеля, надісланий Ігнатієві Лойолі отцями єзуїтами Сальмероном, Лоостом та Уґолетто 10 травня 1545)

Бельбо стримано розповів нам про свої фантазії, не читаючи своїх сторінок і оминаючи натяки на своє особисте життя. Навіть більше, він дав нам зрозуміти, що ці комбінації підказав йому Абулафія. Те, що Бекон був автором маніфестів Рози і Хреста, я вже десь чув. Але мене вразив один натяк — що Бекон був віконтом Сент-Олбансом.

Щось крутилося мені в голові, щось, що стосувалося моєї давньої дипломної роботи. Наступну ніч я провів, копирсаючись у своїй картотеці.

“Панове”, з деякою урочистістю сказав я наступного ранку своїм спільникам, “пов’язань ми не вигадуємо. Вони існують. Коли святий Бернард підкидає ідею скликання собору для узаконення статусу тамплієрів, серед тих, кого було уповноважено організувати цю справу, є пріор Сент-Альбансу, названого, між іншим, на честь святого Альбана, першого англійського мученика, євангелізатора Британських островів, який народився якраз у Веруламі, вотчині Бекона. Святий Альбан був кельтом і, безперечно, друїдом, утаємниченим, як і святий Бернард”.

“Цього замало”, сказав Бельбо.

“Почекайте. Цей пріор Сент-Альбансу був настоятелем Сен-Мартен-де-Шан, абатства, в якому розташується Консерваторій Мистецтв та Ремесел!”

Бельбо зареагував: “На Бога!”

“Це ще не все”, додав я, “адже Консерваторій був задуманий як знак віддання шани Беконові. 25 брюмера III року Конвент уповноважує свій Комітет Народної Освіти видрукувати повне зібрання творів Бекона. А 18 вандем’єра того ж року той же Конвент голосує за закон, який зобов’язує створити будинок мистецтв та ремесел, як утілення ідеї Дому Соломонового, що про нього говорить Бекон у Новій Атлантиді, і це мало б бути місце, де будуть зібрані усі винаходи людства”.

“То й що?” запитав Діоталлеві.

“А те, що у Консерваторії є Маятник”, сказав Бельбо. І з реакції Діоталлеві я зрозумів, що Бельбо не втаємничив його у свої рефлексії на тему маятника Фуко.

“Не поспішайте”, мовив я. “Маятник було винайдено і встановлено у минулому сторіччі. Поки що знехтуймо його”.

“Знехтуймо?” заперечив Бельбо. “А чи вам ніколи не доводилося бачити Ієрогліфічну Монаду Джона Ді, талісман, у якому зосереджена вся мудрість усесвіту? Хіба вона не схожа на маятник?”

“Гаразд”, мовив я, “припустімо, що між цими двома фактами можна встановити зв’язок. Але як перейти від Сент-Альбанса до Маятника?”