Розділ «5 ҐВУРÁ »

“Здається, я знаю особу, яка нам потрібна”, сказав я. “Це добродій безперечно ерудований, він сприймає все це достатньо серйозно, але з вишуканістю і, я б сказав, іронічно. Я познайомився з ним у Бразилії, але зараз він, мабуть, у Мілані. У мене десь має бути його телефон”.

“Зв’яжіться з ним”, сказав Ґарамон. “Але розважливо, все залежить від ціни. А поза тим, постарайтесь використати його також для дивовижних пригод металів”.

Альє, здавалось, був щасливий знов мене почути. Він запитав мене про чарівну Ампаро, я несміливо дав йому зрозуміти, що все вже в минулому, він вибачився, зробив декілька вишуканих зауваг щодо свіжости, з якою молода людина може відкривати щораз нові й нові розділи свого життя. Я натякнув йому про видавничий проект. Він зацікавився і сказав, що охоче з нами побачиться, тож ми домовились про зустріч у нього вдома.

Від народження Проекту “Гермес” до того дня я безжурно розважався за рахунок багатьох людей. А тепер Вони починали пред’являти мені рахунок. Я теж був бджолою і летів до квітки, ще того не усвідомлюючи.

46

Впродовж дня ти неодноразово підступатимеш до жаби і вимовлятимеш слова поклоніння. І проситимеш її здійснити чудеса, яких ти бажаєш… А тим часом виріжеш хреста, на якому принесеш її у жертву.

(З Ритуалу Алістера Кровлі)

Альє мешкав в околиці майдану Суза: невелика закрита вуличка, палацик кінця минулого сторіччя, в міру приоздоблений орнаментом у стилі ліберті. Нам відчинив літній покоївник у смугастому піджаку, який запровадив нас до невеликого салону і попрохав зачекати пана графа.

“Значить, він граф”, прошепотів Бельбо.

“А що я вам говорив? Воскреслий Сен-Жермен”.

“Він не може бути воскреслим, якщо не помирав”, повчально сказав Діоталлеві. “Він же не Агасфер, вічний жид?”

“Дехто каже, що граф де Сен-Жермен був також Агасфером”.

“А бачите?”

Увійшов Альє, як завжди бездоганний. Він потиснув нам руки і вибачився: нудне засідання, зовсім непередбачене, примушувало його затриматися ще хвилин на десять у кабінеті. Він звелів покоївникові принести нам кави і запросив нас сісти. Відтак вийшов, відсунувши важку завісу зі старої шкіри. Там не було дверей і, п’ючи каву, ми чули схвильовані голоси, які долинали до нас із сусідньої кімнати. Спершу ми голосно розмовляли між собою, щоб не слухати, тоді Бельбо зауважив, що ми, мабуть, заважаємо. У хвилину тиші ми почули голос і фразу, які збудили нашу цікавість. Діоталлеві підвівся, вдаючи, що захоплено розглядає гравюру XVII сторіччя на стіні, якраз поруч із завісою. На ній було зображено гірську печеру, до якої по семи сходинах піднімалося кілька пілігримів. Невдовзі ми всі троє вдавали, що вивчаємо ритину.

Голос, який ми почули, безперечно належав Браманті, і він говорив: “Словом, я не займаюся насиланням чортенят на чиїсь домівки!”

Того дня ми збагнули, що від тапіра Браманті мав не лише вигляд, а й голос.

Інший голос, із сильним французьким акцентом, належав незнайомцеві, який говорив пронизливим, майже істеричним тоном. Час від часу в діалог втручався голос Альє, м’який і примирливий.

“Нумо, панове”, говорив зараз Альє, “ви звернулися до мене, щоб я вас розсудив, і я маю це за честь, але в такому разі послухайте, що я вам скажу. Насамперед дозвольте мені сказати, що ви, любий П’єре, вчинили принаймні необачно, написавши того листа…”

“Справа дуже проста, пане графе”, відповідав французький голос, “цей пан Браманті пише статтю до одного часопису, який ми всі високо респектуємо, де він досить непристойно іронізує над деякими люциферіянами, які хотіли б мати гостію[124], хоч навіть не вірять у Дійсну Присутність, щоб витягати від них срібло і так далі, і тому подібне. Bon[125], усі вже знають, що єдиною визнаною Eglise Luciferienne[126] є та, Тавроболіястом та Психопомпом якої є моя скромна особа, і відомо, що моя Церква не займається вульгарним сатанізмом і не робить фіглів-міглів з духами, що личило б радше канонікові Докрові з Сен-Сюльпісу. У своєму листі я сказав, що ми не сатаністи vieux jeu[127], не шанувальники Grand Tenancier du Mal[128], і що нам нема потреби мавпувати Римську Церкву, зі всіма отими киворіями і тими, як їх, орнатами… Ми є, au contraire[129], палладіянами, але це відомо всім, для нас Люцифер — це начало добра, у всякому випадку началом зла є Адонай, адже то він сотворив цей світ, чому Люцифер намагався супротивитися…”

“Гаразд”, схвильовано говорив Браманті, “я це сказав, може, я й грішу легковажністю, але це не дає вам права погрожувати мені зуроченням!”