Розділ «3 БІНÁ»

“Але твоя бабуся не була єврейкою, а в євреїв походження простежується за материнською лінією…”

“… а крім метрикальних даних, — адже навіть муніципальну метрикальну книгу можна читати між рядками, — існує також поклик крови, а моя кров говорить про вишукано талмудичний характер мого єства, і з твого боку буде расизмом, якщо ти твердитимеш, що поганин теж може бути таким вишукано талмудичним, яким себе почуваю я”.

Він вийшов. Бельбо сказав мені: “Не звертайте уваги. Ця суперечка відбувається майже щоденно, тільки щодня я намагаюся внести новий аргумент. Річ у тім, що Діоталлеві палкий шанувальник Кабали. Але ж були й християнські кабалісти. Зрештою, послухайте, Казобоне, якщо Діоталлеві хоче бути євреєм, чому я маю заперечувати?”

“Авжеж. Ми ж демократи”.

“Ми демократи”.

Він запалив сигарету. Я згадав, навіщо прийшов сюди. “Ви згадували якийсь машинопис про тамплієрів”, мовив я.

“Справді… Зараз подивимось. Був у течці зі штучної шкіри…” Він нишпорив у купі рукописів і намагався витягти з-поміж них один, що був посередині, не знімаючи інших. Ризикована операція. І справді, купа враз полетіла шкереберть, дещо впало на підлогу. Бельбо тримав у руці течку зі штучної шкіри.

Я пробіг очима зміст і вступ. “Стосується арешту тамплієрів. 1307 року Філіп Красивий вирішує заарештувати всіх тамплієрів Франції. Існує легенда, згідно з якою за два дні до того, як Філіп видав наказ про арешт, з осідку тамплієрів у Парижі в невідомому напрямку вирушає віз із сіном, запряжений волами. Кажуть, що в ньому переховувалася група лицарів на чолі з таким собі Омоном і що вони знайшли прихисток у Шотландії, вступивши в ложу каменярів у Кілвіннінґу. Легенда твердить, що ці лицарі влилися у товариства вільних каменярів, які стали охоронцями таємниці Соломонового Храму. Ось і все, як я й передбачав. Цей теж шукає коренів масонства у цій втечі тамплієрів до Шотландії… Цю історію пережовують уже два століття, а вона зовсім безпідставна. Немає жодного доказу, я можу притягти вам добрих п’ятдесят опусів, які розповідають те саме, один списаний з іншого. Погляньте сюди, я відкрив навмання: ‘Доказ того, що шотландська експедиція справді відбулася, полягає в тому, що навіть нині, через шістсот п’ятдесят років, у світі ще існують таємні ордени, які виводять свої корені від Війська Храму. Як інакше можна пояснити безперервність цієї традиції?’ Ви розумієте? Хіба можливо, що ніякого маркіза Карабаса не було, якщо навіть Кіт у чоботях каже, що служив у нього?”

“Зрозуміло”, сказав Бельбо. “Треба буде його позбутися. Але історія ваших тамплієрів мене зацікавила. І я не хотів би прогавити таку нагоду, маючи тут під рукою знавця. Чому всі говорять про тамплієрів, а не про мальтійських лицарів? Ні, не зараз. Уже пізно, ми з Діоталлеві невдовзі повинні йти на вечерю з паном Ґарамоном. Але десь коло пів на одинадцяту ми, мабуть, уже звільнимося. Якщо зможу, то переконаю й Діоталлеві заскочити до Піладе — але він непитущий і звичайно йде спати рано. Я знайду вас там?”

“А де ще? Я належу до втраченого покоління і знаходжу самого себе лише в товаристві самотности мені подібних”.

13

Li frere, li mestre du Temple

Qu'estoient rempli et ample

D'or et d'argent et de richesse

Et qui menoient tel noblesse,

Où sont il? que sont devenu?

(Chronique a la suite du roman de Favel)[40]

Et in Arcadia ego[41]. Того вечора бар Піладе був втіленням золотого віку. То був один з тих вечорів, коли відчуваєш, що революція не лише відбудеться, а й що її навіть спонсоруватиме Спілка Промисловців. Лише у Піладе можна було побачити, як власник бавовнопрядильні — у штурмівці і з бородою — грає в очко з майбутнім терористом у двобортному костюмі та краватці. Ми були на світанку великого обернення парадигми. Ще на початку шістдесятих років борода була прикметою фашиста, — але лише борода певної форми, зголена на щоках, під Італо Бальбо[42], — в шістдесят восьмому вона була виявом протесту, а тепер вона ставала нейтральною і всезагальною, на вибір за смаком. Борода завше була маскою (фальшиву бороду накладаєш, щоб тебе не впізнали), а в ті часи, на початку сімдесятих, можна було замаскуватися справжньою бородою. Можна було брехати, кажучи правду, ба більше, надаючи правді загадкового і невловимого відтінку, борода більше не дозволяла робити висновки про ідеологію її носія. Але того вечора борода тріумфувала навіть на голених обличчях тих, хто її не мав, але давав зрозуміти, що не запускає її лише з нонконформізму.

Проте я відхилився від теми. У деякий момент прийшли Бельбо та Діоталлеві, дуже схвильовані, перебуркуючися й уїдливо коментуючи щойно відбуту вечерю. Лише згодом я дізнався, якими були вечері у пана Ґарамона.

Бельбо одразу перейшов до своїх улюблених дистилятів, Діоталлеві довго й нерішуче розмірковував і врешті вибрав тонік. Ми знайшли столик у глибині, щойно звільнений двома водіями трамваю, яким завтра треба було рано вставати.