Розділ 4 Безмежно любіть себе недосконалого

«Що ж, я чудово впорався», – подумав я.

Коли мені весело, я розумію, як використовувати свою унікальність. Мені до вподоби ходити по крамницях зі своїми кузенами і друзями. Одного разу, кілька років тому, ми були в магазині в Австралії і розглядали вітрину з чоловічою білизною.

На манекені у вітрині були надіті труси, в яких саме того дня був і я. Та й взагалі манекен нагадував мене – у нього не було ні рук, ні ніг, тільки голова і торс. Ми з кузенами вирішили, що я цілком можу зійти за ще один манекен. Зайшли ми до крамниці, кузени допомогли мені залізти у вітрину, і я розташувався поруч із манекеном.

І впродовж п’яти наступних хвилин полохав покупців: коли вони зупинялися і дивилися на мене, підморгував, усміхався або кланявся – на превеликий їхній жах! Певна річ, мої кузени заходилися нестримним реготом за рогом, а потім сказали, що по завершенні моєї ораторської кар’єри я завжди зможу знайти роботу в якомусь універмазі.

Освітіть свій шлях

Я навчився сміятися над своїм каліцтвом та тими дивними реакціями, які воно викликає. Та існує кращий спосіб подолання сумнівів у своїй самооцінці і нездатності любити себе таким, яким ти є. Замість зосереджуватися на внутрішньому болі, спробуйте полегшити біль іншої людини. Зосередьтеся на допомозі нужденним.

Станьте волонтером доброчинної організації. Збирайте гроші для сиріт. Організуйте захід на допомогу жертвам землетрусу. Знайдіть спонсорів, які пожертвують гроші під час благодійного марафону. Шукайте можливості – і вони знайдуться.

Для себе я зробив відкриття, що це – найкращий спосіб для людини, яка не може запалити в своїй душі полум’я любові.

Якщо не можете вирішити власні проблеми, станьте рішенням для інших. Адже завжди краще давати, ніж брати, чи не так? Якщо ви не любите себе, віддайте себе. А якщо ви це зробите, то будете вражені тим, наскільки ви є коштовним для себе.

Звідки мені це відомо? Ну ж бо, друзі, погляньте лишень на мене, на моє життя. Чи здаюсь я вам щасливою, самореалізованою людиною?

Порпання в собі не принесе радості. Куплений «феррарі» не зробить вас кумиром мільйонів. Ви маєте все, щоб бути коханим і потрібним. Вам потрібно всього лише вивільнити те, що приховано всередині вас. Не потрібно бути ідеальним, і це чудово. Сенс життя не в тому, щоб досягти досконалості: потрібно всього лише прагнути до цього.

Ви повинні намагатися, прагнути, розвиватися, віддавати все, що у вас є, щоб в кінці життя озирнутися назад і сказати: «Я старався з усіх сил».

Подивіться у люстро просто зараз і скажіть: «Це я, і я готовий намагатися стати кращим». Ви прекрасні, тому що Бог створив вас відповідно до Свого задуму. Ваше завдання – зрозуміти цей задум, наповнити його надією, зміцнити вірою і розвинути власну унікальність.

Позбутися жалю до себе, спекатися відчуття жертви можна тільки одним шляхом – полюбити себе і прийняти себе таким, яким ви є. Наркотики, алкоголь і вседозволеність приносять лише тимчасове полегшення, потім ви відчуєте ще більший біль. Коли я зрозумів, що я – дитина Божа і частина Його плану, моє життя змінилося назавжди. Можливо, ви не вірите в Христа, але можете повірити в свою значущість і потрібність для цієї планети.

Станьте другом і будьте щасливі

Найліпша моя порада – вийдіть у зовнішній світ, використовуйте свої таланти і здібності, щоб поліпшити життя інших людей. Допомогти мені намагалося безліч людей, і, коли я говорю, що їхні дії змінили моє життя, то зовсім не перебільшую.

Мені було шістнадцять років. Я навчався у школі Ранкорн, що в Квінсленді. Аби потрапити додому, після уроків мені доводилося чекати близько години. Найчастіше в цей час я теревенив з іншими дітьми або з чудовим чолов’ягою, паном Арнольдом. Він не був ні директором, ні навіть учителем. Він був шкільним прибиральником. Але пан Арнольд був одним з тих людей, які випромінюють внутрішнє світло. Він жив у цілковитій гармонії з самим собою. Його цілком влаштовували робота і становище. Всі поважали його і любили спілкуватися з ним.

Пан Арнольд міг підтримати будь-яку розмову. То була духовна і мудра людина. Іноді в обідній час він влаштовував дискусії для християнської молоді. Він запропонував мені приєднатися до групи, хоча я сказав йому, що не сильний в релігії. Та оскільки він мені подобався, я вирішив відвідувати його заняття.

На цих заняттях пан Арнольд пропонував дітям розповідати про своє життя, але я завжди відхиляв його пропозиції. «Ну ж бо, Ніку, ми хочемо почути твою історію, – казав він. – Ми хочемо більше дізнатися про тебе, зрозуміти, що ти думаєш».

Три місяці я повторював: «Мені нема чого розповісти».