Розділ 4 Безмежно любіть себе недосконалого

Коли Ісуса попросили назвати найважливіші заповіді, Він сказав, що найголовніша – справжня, щира і сильна любов до Бога, а друга за значимістю – любов до ближнього. Любити себе – не означає бути самозакоханим егоїстом. Люблячи себе, ви приймаєте своє життя як дорогоцінний дар, який може і повинен стати благословенням для вас і всіх людей.

Замість порпатися у власній недосконалості, невдачах і помилках, зосередьтеся на тому внескові, що його ви спроможні вкласти в життя інших людей. Оцініть свої таланти, знання, мудрість, творче начало, працьовитість і доброту. Ви не повинні виправдовувати нічиїх сподівань. Ви здатні самостійно для себе визначити, що ж таке досконалість.

Внутрішнє сяйво

Відомий психіатр Елізабет Кюблер-Росс стверджує, що люди подібні до вітражів: «Коли світить сонце, вони виблискують і сяють, однак у темряві їхня справжня краса розкривається лише тоді, коли їх освітлює внутрішнє сяйво». Життя без обмежень, здатність долати похмурі миті депресії, наркотичної залежності, алкоголізму або інших серйозних проблем запалює це внутрішнє світло. Ви повинні вірити у власну красу і цінність. Ви можете змінити це життя. Ви важливі для світу.

Перший і найважливіший крок до життя без обмежень – це здобуття власної мети. Надія на майбутнє і віра в нові можливості навіть за складних обставин допоможе вам рухатися вперед до цієї мети. Але для остаточної самореалізації ви повинні щиро вірити в те, що гідні успіху і щастя. Ви повинні любити себе так само, як Бог любить вас!

Я маю друга, котрий живе в мирі та гармонії з самим собою. Він з ентузіазмом розвиває ті дари, що ними наділив його Бог. І буквально випромінює щастя і достаток. Мені подобається перебувати поруч із ним. І всім це подобається. Чому?

Тому що він випромінює внутрішнє світло. Він любить себе, але його не можна назвати самозакоханим егоїстом. Він розуміє, що на нього зійшла благодать, навіть тоді, коли все йде не так, як йому того хочеться. Він бореться за щастя так само, як ви і я.

Упевнений, що ви теж знаєте подібних людей. І напевно знаєте людей зовсім інших. Буває, гіркота і роздратування людини заражають всіх навколо. Якщо ви не приймаєте себе таким, яким ви є, це призводить не лише до саморуйнування, а й до ізоляції. Якщо ви не випромінюєте внутрішнього світла, це пояснюється тим, що ви чекаєте на оцінку інших. Тільки це дає вам упевненість і відчуття власної значущості. Однак це прямий шлях до зневіри, бо найперше ви маєте самі прийняти себе. Єдина визначальна міра вашої краси і людської значущості – ваша власна впевненість.

Я розумію, що це легко сказати, та складніше зробити. Я теж переживав щось подібне. Я народився у християнській родині, і з дитинства мене вчили, що Ісус любить мене, і створив згідно до Свого плану. Але всі зусилля моїх батьків та інших родичів зводилися нанівець, щойно якась дитина починала тицяти в мене пальцем і кричати: «Ти почвара!».

Життя буває жорстоким. Часом люди просто не замислюються над власними вчинками. Ви повинні вміти знаходити силу всередині себе. А коли внутрішня сила вичерпується, завжди можна звернутися до небес, до Бога, який є основним джерелом сили і любові.

Прийняття себе, відчуття любові до себе дуже важливі, але в наші дні ці поняття часто неправильно сприймаються. Ви повинні любити себе як втілення Божої любові, як людину, що її послали на цю планету для виконання певного плану. Багато підлітків і навіть дорослі вкладають у ці поняття геть інший зміст, перетворюючись на самозакоханих егоїстів. Такий підхід полягає в основі культу краси і популярності, що їх пропагують численні реаліті-шоу, фільми, телевізійні програми. Переглядаючи ці програми, легко забути про те, що краса і розкіш – не єдина життєва мета. Не дивно, що багато знаменитостей зрештою опиняються в реабілітаційних центрах, а не в церкві. Занадто багато хто з них поклоняється хибним богам марноти, гордині й хтивості. Навіть уявити не можу, щоб так от жили попередні покоління. Нас весь час переконують в тому, що ми повинні виглядати певним чином, їздити на певній автівці, вести певний спосіб життя… Тільки тоді нас любитимуть, цінуватимуть і вважатимуть успішними людьми. Ми підійшли до небезпечної точки, коли участь в порнографічній програмі вважається шляхом до слави, багатства і щастя.

Чи не здається вам, що наш світ був би кращим, коли б журналісти розповідали нам про випускників університетів, місіонерів, які несуть надію і віру бідним і нужденним, а не про кінозірок-алкоголіків у гамівних сорочках і зі слідами від уколів на руках? Та не все ще втрачено. Я бачив безліч людей, молодих і літніх, які збиралися на релігійні служби, сповнені віри і любові до ближнього. Я бачив, як підлітки і дорослі під час власних канікул і відпусток зводили будинки в країнах Третього світу і допомагали бідним у власних країнах. Не всі одержимі мріями про пластичну хірургію, ліпосакції та сумочки від Луї Віттона.

Коли вас поглинає жадоба матеріального добробуту і фізичної краси, коли вашу вартісність визначають інші люди, ви відмовляєтеся від самого себе. І тоді ваша благодать марно гине. Після перегляду мого диска одна дівчина написала мені: «Ти змусив мене зрозуміти, що немає сенсу в любові інших людей, якщо не любиш самого себе. Я бачила тебе більше року тому і сьогодні побачила знову. Я повинна розповісти, що ти зробив для мене. Ти навчив мене цінувати себе, любити себе такою, яка я є, і просто жити власним життям так, як мені хочеться… До речі, коли я змінила своє ставлення до себе, мій приятель одразу ж помітив різницю, і він вдячний тобі. Він завжди боявся за мене, боявся, що я можу зробити жахливу дурість і накласти на себе руки. Але тепер я змінилася, і моє життя стало набагато щасливішим!».

Прийняття самого себе

Цілком згоден із цією дівчиною, бо сам пережив щось подібне. Коли мені було сім років, я повернувся додому після дуже важкого дня, сповненого страждань і розчарувань. Вдома довго сидів біля люстра. Багато підлітків засмучуються через прищі та невдалі зачіски. У мене ж, окрім цих проблем, були куди серйозніші – у мене не було ні рук, ні ніг.

«Я звичайнісінька почвара», – думав я.

Мене охопило таке горе. Я жалів себе аж п’ять хвилин. Та потім внутрішній голос сказав мені: «Так, справді, як каже твоя мама, тобі дечого бракує. Але ж ти маєш і дещо хороше».

Я подумав: «Гаразд, тоді назви бодай щось. Дуже прошу. Знайди хоч щось, цього буде досить».

Я все ще дивився на себе і, нарешті, знайшов щось хороше.

У мене гарні очі. Дівчата казали, що в мене гарні очі. Навіть якщо більше у мене нічого немає, у мене таки гарні очі! І ніхто цього не може змінити. Мої очі ніколи не зміняться, і у мене завжди будуть гарні очі.