РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Гарріс перелякався теж, але я гадаю, його переляк не можна й порівнювати з тим, що відчули ми з Джорджем.

Ось як воно сталось: ми розташувалися на луці ярдів за десять від води і вже сіли їсти. Гарріс затиснув між колінами пиріг із м’ясом і почав його краяти, а я й Джордж чекали з наставленими тарілками.

— Ви ложку вийняли? — спитав Гарріс.— Мені потрібна буде ложка — юшечку вибирати.

Кошик стояв позаду нас, і ми з Джорджем обидва враз обернулись до нього, щоб дістати ложку. Це діло забрало не більш як п’ять секунд. А коли ми обернулись назад, Гарріса й пирога вже не стало!

Перед нами було широке, чисте поле. На сотні ярдів ні дерева, ні живоплоту, щоб заховатись за ними. В річку пірнути він не міг, бо від води сиділи ми, і йому довелось би перелазити через нас.

Ми з Джорджем обдивилися скрізь довкола. Тоді втупились один в одного.

— Може, його живцем на небо взяли? — сказав я.

— Навряд чи вони б і на пиріг понадились,— відповів Джордж.

Заперечення здавалось досить слушним, і ми відкинули небесну теорію.

— Та це, мабуть, просто стався землетрус,— висловив Джордж простіше й вірогідніше припущення. Потім додав із сумною ноткою в голосі: —І нащо він саме взявся краяти той пиріг!

Зітхнувши, ми ще раз спрямували погляди на те місце, де востаннє бачили на цьому світі Гарріса й пиріг. І враз кров застигла в наших жилах, а волосся стало дибом, бо ми побачили Гаррісову голову — саму лише голову, що стирчала з високої трави. Обличчя було дуже червоне й мало вираз сильного обурення.

Джордж отямився перший.

— Озвися ж! — вигукнув він.— Скажи швидше, живий ти чи мертвий — і де твоє тіло!

— Не клей дурня,— відказала Гаррісова голова.— Ви, мабуть, навмисне це підстроїли.

— Що підстроїли? — закричали ми з Джорджем.

— Посадили мене на це місце! Дурна витівка. Нате, держіть пиріг.

І просто з-під землі, як нам здалося, піднявся пиріг, весь пом’ятий і обдертий, а вслід за ним виліз Гарріс — мокрий, брудний і розпатланий.

Він, не знаючи того, сів на самому краю вузенького глибокого рівчака, прикритого високою густою травою, і, відхилившись назад, беркицьнувся в рівчак разом із пирогом.

Гарріс сказав нам, що зроду ще не бував такий здивований, як тоді, коли відчув, що падає. Він же не міг і здогадуватись, що сталося. Спершу він подумав, що це кінець світу.

Гарріс і досі переконаний, що ми з Джорджем підстроїли все це навмисне. Отак несправедливі підозри переслідують навіть найбезвинніших людей, бо, як сказав поет, «Хто зможе наклепу уникнуть?»