Розділ 6 Страшні історії

Джейкова посмішка дістала б, напевно, до зірок, не те що до вух.

— Це було б класно.

— І дякую! — додала я щиро.

Ми брели по камінню до табору, я натягнула на голову каптур. Кілька крапель пролетіли у повітрі, залишивши темні плями на каменях, на які потрапили. Коли ми дісталися «субурбана», решта наших активно вантажили всередину речі. Я прошмигнула на заднє сидіння поруч із Анжелою і Тайлером, заявивши, що інші пасажири також мають право на козирне місце. Анжела не відривала очей від вікна, спостерігаючи за народженням бурі, Лорен крутилась як дзиґа на середньому сидінні, щоб завоювати увагу Тайлера, а я просто відкинула голову на сидіння, заплющила очі й спробувала взагалі не думати.